Мораль без релігії. В пошуках людського у приматів. Франс де Вааль

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ антропоцентричний ухил нашої науки. Коли в подібних дослідах беруть участь мавпи, шимпанзе показують значно кращі результати, а в дикій природі їх завжди цікавить, що відчувають інші{15}. Тож не варто дивуватися тому, що Дейзі, здається, зрозуміла стан Амоса.

      Наступного дня Амоса приспали. Не було жодної надії, що він одужає, усі розуміли, що він відчуватиме лише сильніший біль. Цей інцидент проілюстрував дві суперечливі сторони суспільного життя приматів. По-перше, примати живуть у нещадному світі, що змушує самця приховувати свій важкий фізичний стан якомога довше, щоб зберегти своє брутальне обличчя. По-друге, вони є частиною тісної спільноти, де кожен може розраховувати на прихильність і допомогу інших, у тому числі не родичів. Таку двоїстість важко збагнути. Популярні автори воліють спрощувати речі, коли описують життя шимпанзе термінами Гоббса як огидний і жорстокий світ або підкреслюють доброзичливий бік їхньої натури, хоча насправді справедливим завжди є і те, й інше. Коли мене запитують, як можна назвати шимпанзе чуйними, знаючи, що вони часом убивають одне одного, я завжди запитую у відповідь: чи не варто нам відмовитися і від усіх уявлень про людську емпатію, послуговуючись цією ознакою?

      Ця двоїстість має важливе значення. Якби ми завжди були добрі, мораль була б зайвою. Про що б тоді ми турбувалися, якби люди завжди виявляли симпатію одне до одного, не крали, не завдавали удару в спину та не зазіхали на чужих дружин? Але ж ми явно не такі – це й пояснює потребу в моральних правилах. З іншого боку, ми могли б вигадати мільйон правил, які б збільшували турботу та взаємоповагу, але всі вони зійшли б нанівець, якби в нас не було певних схильностей у цьому напрямку. Вони нагадували б насіння, кинуте на скло, у якого нема жодних шансів пустити коріння. Саме наша здатність бути й добрими, і поганими дозволяє нам відрізняти добро від зла.

      Допомогу, яку Дейзі надала Амосові, формально можна класифікувати як «альтруїзм» – поведінку, що вимагає від вас якихось зусиль (наприклад, ризику або витрати енергії) на користь іншого. Більшість дискусій, які ведуть біологи про альтруїзм, мало стосуються його мотивів – лише того, як така поведінка впливає на інших і чому еволюція могла її створити. І хоча цим дебатам уже більше 150 років, протягом останніх кількох десятиліть вони опинилися в центрі уваги.

З погляду гена

      «Закріпіть власну кисневу маску перед тим, як допомагати іншому», – наполегливо радять нам на початку кожного польоту. Альтруїзм вимагає, щоб ми спершу подбали про себе, і саме цього, на жаль, не зміг зробити один із головних теоретиків цього питання. Цю історію описав ізраїльський історик науки Орен Гарман у своїй захопливій книжці «Ціна альтруїзму» («The Price of Altruism»).

      Джордж Прайс був ексцентричним американським хіміком, який переїхав до Лондона в 1967 році, де став популяційним генетиком і намагався розгадати таємницю альтруїзму за СКАЧАТЬ