Як зупинити час. Мэтт Хейг

Чтение книги онлайн.

      Вона кивнула, погоджуючись зі мною, а потім сковтнула, наче мої слова мали якийсь смак.

      – Так, авжеж. Кохання – це біль, – її очі прикипіли до обрію.

      – То що, може, розкажете мені, нащо ви вбили доктора Хатчінсона?

      Вона скинула оком інших пасажирів у ресторані: усі статечно сиділи за столами в надто вишуканих одежах.

      – А ви, може, не розкидатиметесь звинуваченнями у вбивстві в обідній залі? Вам би не завадило навчитися обережності. Приміром, говорити про щось обтічно? Уявіть, що правда – це пряма лінія, і навчіться ходити дугою. Я гадала, ви вже це зрозуміли. Як ви взагалі так довго лишалися живим?

      – Та я знаю, але…

      Аґнес заплющила очі.

      – Подорослішайте нарешті! Ви поводитеся як дитина. Може, на вигляд ви вже дорослий чоловік, але всередині ви й досі хлопчисько із широко розплющеними очима. Вам терміново треба подорослішати. Треба якось вас цивілізувати, чи що.

      Така байдужість образила мене.

      – Він був хорошою людиною.

      – Він був людиною – і насправді це все, що вам про нього відомо, чи не так? Доктор, що шукав слави, яка б витягла його з бідності. Його найкращі роботи лишилися в минулому. Якби йому випала нагода – він би першим вас прибрав. Йому було шістдесят вісім. Просто мішок з кістками, та й усе. Йому все одно лишалося кілька років – у найкращому випадку. А якби він залишився живий та опублікував свою працю, якби став людиною, що відкрила анагерію, це призвело б до колосальних проблем. До загибелі людей, у яких попереду не кілька років, а кілька століть. Це і називають загальним благом, розумієте? Якимись життями доводиться жертвувати, щоб урятувати більше життів. За це і бореться наша організація.

      – Організація, організація, організація… Ви постійно говорите про цю організацію, але насправді нічого про неї не розповідаєте. Я навіть не знаю її назви.

      – «Альбатрос».

      – «Альбатрос»?

      Тут принесли наші замовлення.

      – Чи можу я ще щось для вас зробити? – чемно спитав охайно вдягнений офіціант із гладенькою зачіскою.

      – Так. Зникніть, будь ласка, – мило посміхнулася йому Аґнес.

      Того, вочевидь, вразило таке ставлення. Він зайвий раз пригладив свої вуса та буркнув:

      – Охоче.

      Я роздивлявся свою вишукано приготовану рибу та слухав, як мій шлунок бурчить від голоду та туги: я такого не їв уже років сто.

      – Панує думка, що альбатроси довго живуть. І ми теж довго живемо. Гендріх Пітерсен заснував цю організацію в 1867 році, щоб об’єднати таких, як ми, альбатросів, або альб, та захищати від зовнішніх загроз.