Як зупинити час. Мэтт Хейг

Чтение книги онлайн.

      Я беру телефон та йду в туалет. Намагаюся дзюркотіти тихенько, щоб він не чув.

      – Не забувати про висоту. Зрозуміло. Але я й досі не розумію, чого саме ти телефонуєш.

      Я дивлюся у дзеркало та раптом дещо помічаю. Дещо чудове просто у мене над лівим вухом. Сива волосинка! Уже друга! Першу я знайшов у 1979-му. Десь у 2100-му їх уже стане стільки, що помічатимуть інші люди. Я дуже рідко зауважую якісь зміни у своїй зовнішності, і щоразу мене це страшенно тішить. Роздивившись волосинку, я змиваю та виходжу. Відчуття простої смертної радості не відпускає.

      – Телефоную, коли хочу. А ти маєш відповідати, бо інакше я хвилюватимуся. А ти знаєш, що мене краще не хвилювати, бо я починаю діяти. Не забувай своє місце, Томе. Не забувай, як тобі допомогла наша організація. Так, ми б хотіли знайти твою дочку. Але і ти не забувай. Не забувай, що у 1891-му ти був самотній та загублений, ти не знав свободи. У тебе не було вибору. Ти був просто вбитий горем чоловік, який і сам не знав, хто він. А я дав тобі мапу та допоміг відшукати себе.

      Я і досі себе не відшукав. Але я цього не кажу. Ба навіть більше – я навіть не наблизився до того, щоб себе знайти.

      – Пам’ятай про 1891-й, Томе. Просто пам’ятай.

      Він кладе слухавку, а я роблю, як він сказав. Дивлюся фото Камілли, а сам згадую 1891-й. Тоді моє життя круто змінилося, і я намагаюся зрозуміти, чи мене впіймали у пастку, чи подарували свободу. А може, і те, й інше одночасно.

      Хмарочоси

      Ліс

      Сент-Олбанс, Англія, 1891 рік

      Джеремая Картрайт оглянув небо та з похмурою серйозністю оголосив, що невдовзі дощитиме і що йому треба йти по залізо, поки ще сухо. Це значило, що його не буде десь з годину. Я лишився сам спостерігати, як у горні метал розжарюється до червоного, а потім до помаранчевого. Усе як і в житті: куй, поки не згасло. Але не абиколи. Треба дочекатися, поки помаранчевий колір заліза почне яскравішати, набувати рожево-жовто-помаранчевого відтінку. Ось це колір для кування. Колір змін. Але жовтий дуже швидко перетвориться на білий – і тоді вже надто пізно. Треба уважно стежити та вихоплювати метал вчасно.

      Я саме дістав шматок металу, поклав його на ковадло та почав кувати – коли збагнув, що в кузні хтось є.

      Це була жінка. Жінка незвичайної зовнішності.

      Я і досі добре пам’ятаю ту мить, коли вперше її побачив. На вигляд років сорок. Одягнена вона була в довгу спідницю та блузу – все чорне, – а обличчя її потопало в тіні крислатого капелюха. Надто жарке вбрання СКАЧАТЬ