Острів Скарбів / Treasure Island. Роберт Луїс Стівенсон

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Біллі! Ах, Біллі, Біллі, скільки часу минуло відтоді, як я втратив свої два пазури, – вигукнув він, витягуючи вперед свою понівечену руку.

      – Ну гаразд, – сказав капітан. – Ти таки вистежив мене, і ось я перед тобою. Тож викладай: чого прийшов?

      – Пізнаю тебе, Біллі, – відповів Чорний Пес. – Ти маєш слушність, Біллі. Це миле хлоп’я, яке я так полюбив, принесе зараз скляночку рому. Ми посидимо з тобою, якщо хочеш, і поговоримо відверто, як давні товариші.

      Коли я повернувся з ромом, вони вже сиділи один навпроти одного за столом, накритим для капітана. Чорний Пес сидів ближче до дверей, трохи боком, щоб зручніше було стежити за своїм давнім товаришем і, як мені здалося, щоб бути напоготові вчасно відступити. Він наказав мені йти геть і залишити двері розчиненими навстіж.

      – Щоб ти, синку, не підглядав у замкову дірочку, – пояснив він.

      Я залишив їх удвох і повернувся до буфету.

      Довгий час, хоч як намагався, я не міг почути нічого, крім невиразного бурмотіння. Але потім вони почали розмовляти голосніше, і я міг уже розібрати окремі слова, здебільшого лайку капітана.

      Нарешті капітан закричав:

      – Ні, ні, ні, ні! І кінець на цьому! Чуєш?

      І потім знову:

      – Коли вже дійде до шибениці, то нехай на ній гойдаються всі! Це моє останнє слово.

      Потім раптом пролунала жахлива лайка й почувся гуркіт. Стіл і стільці полетіли на підлогу, дзенькнула сталь клинків, хтось скрикнув від болю, а вже в наступну мить я побачив Чорного Пса, який щодуху біг до дверей. Капітан гнався за ним. В обох у руках були оголені кортики. У Чорного Пса з лівого плеча сочилася кров. Біля самих дверей капітан замахнувся на втікача кортиком і, мабуть, розсік би його голову страшним ударом навпіл, коли б цьому не завадила велика вивіска «Адмірала Бенбоу». На вивісці внизу, на самій рамі, і досі можна бачити велику подряпину.

      Цей удар поклав край сутичці.

      Вискочивши на дорогу, Чорний Пес, незважаючи на свою рану, побіг з такою дивовижною швидкістю, що вже за півхвилини зник за горбом. А капітан, немов збожеволівши, стояв і дивився на вивіску. Потім провів кілька разів рукою по очах і повернувся в будинок.

      – Джіме, – звелів він, – рому!

      Кажучи це, він трохи похитнувся і сперся однією рукою об стіл.

      – Ви поранені! – скрикнув я.

      – Рому! – повторив він. – Мені треба забиратися звідси. Рому! Рому!

      Я побіг по ром, але від хвилювання розбив склянку і забруднив кран діжки. Поки я прибирав та наповнював іншу склянку, в загальній кімнаті щось важко впало на підлогу. Я кинувся туди і побачив капітана, який розтягся на підлозі на весь свій величезний зріст. У ту ж мить згори прибігла на підмогу мати, налякана галасом і бійкою. Ми підвели капітанові голову. Він важко дихав. Очі його були заплющені, а обличчя налилося кров’ю.

      – Ой лишенько, – скрикнула мати. – Що це за прокляття висить над нашим домом! І твій бідолашний СКАЧАТЬ