Острів Скарбів / Treasure Island. Роберт Луїс Стівенсон

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Лівсі і, як я помітив, справила на нього не дуже приємне враження. Він сердито подивився на капітана, перш ніж продовжити розмову зі старим садівником Тейлором про новий спосіб лікування ревматизму. Тим часом капітан, повеселілий од своєї власної пісні, гримнув кулаком по столу. Ми всі знали, що це означає наказ мовчати. Всі відразу принишкли. Всі, крім доктора Лівсі. Той продовжував говорити, виразно й м’яко вимовляючи слова й час од часу попихкуючи своєю люлькою. Капітан кинув на нього лютий погляд, знов ударив кулаком, потім глянув ще лютіше і раптом закричав з брутальною брудною лайкою:

      – Тихше, там, на нижній палубі!

      – Чи не до мене ви звертаєтесь, сер? – спитав лікар.

      Нахаба, знову вилаявшись, сказав, що звертається саме до нього.

      – Тоді я маю сказати вам тільки одне, сер, – відповів лікар, – якщо ви не перестанете пиячити, то світ незабаром звільниться від одного з найбрудніших мерзотників.

      Лють старого волоцюги була жахливою. Він скочив на ноги, вихопив і розкрив моряцького складаного ножа і, розмахуючи ним, погрожував приколоти лікаря до стіни.

      Лікар навіть не ворухнувся. Він, як і перед цим, говорив до капітана через плече таким же спокійним тоном, може, трохи голосніше, щоб усі в кімнаті могли чути, але цілком спокійно:

      – Якщо ви зараз же не покладете свого ножа до кишені, клянусь вам своєю честю, що вас повісять після першої ж сесії нашого виїзного суду.

      Між ними почався поєдинок очима. Але капітан скоро здався. Він сховав зброю, сів на своє місце і тільки гарчав, мов побитий пес.

      – А тепер, добродію, – вів далі лікар, – оскільки мені стало відомо, що в моїй окрузі є такий суб’єкт, можете бути певні, що я стежитиму за вами вдень і вночі. Я не тільки лікар, я й місцевий суддя. І коли я почую найменшу скаргу на вас, хоч би навіть тільки на те, що ви нагрубіянили комусь… як-от зараз, я вживу рішучих заходів, щоб ви понесли належну кару. Зважте на це.

      Невдовзі після цього лікареві подали коня і він поїхав. Капітан у цей вечір був тихим і смирним, і таким він уже залишався й в усі наступні вечори.

      2

      Black Dog Appears and Disappears

      It was not very long after this that there occurred the first of the mysterious events that rid us at last of the captain, though not, as you will see, of his affairs. It was a bitter cold winter, with long, hard frosts and heavy gales; and it was plain from the first that my poor father was little likely to see the spring. He sank daily, and my mother and I had all the inn upon our hands, and were kept busy enough without paying much regard to our unpleasant guest.

      It was one January morning, very early – a pinching, frosty morning – the cove all grey with hoar-frost, the ripple lapping softly on the stones, the sun still low and only touching the hilltops and shining far to seaward. The captain had risen earlier than usual and set out down the beach, his cutlass swinging under the broad skirts of the old blue coat, his brass telescope under his arm, his hat tilted back upon his head. I remember his breath hanging like smoke in his wake as he strode off, and the last sound I heard of him as he turned the big rock was a loud snort of indignation, as though his mind was still running upon Dr. Livesey.

      Well, mother was upstairs with father and I was laying the breakfast-table against the captain’s return, when the parlour door opened and a man stepped in on whom I had never set my eyes before. He was a pale, tallowy creature, wanting two fingers of the left hand, and though he wore a cutlass, he did not look much like a fighter. I had always my eye open for seafaring men, with one leg or two, and I remember this one puzzled me. He was not sailorly, and yet he had a smack of the sea about him too.

      I asked him what was for his service, and he said he would take rum; but as I was going out of the room to fetch it, he sat down upon a table and motioned me to draw near. I paused where I was, with my napkin in my hand.

      «Come here, sonny», says he. «Come nearer here».

      I took a step nearer.

      «Is this here table for my mate Bill?» he asked with a kind of leer.

      I told him I did not know his mate Bill, and this was for a person who stayed in our house whom we called the captain.

      «Well», said he, «my mate Bill would be called the captain, as like as not. He has a cut on one cheek СКАЧАТЬ