Ти знаєш, що ти – людина? (збірник). Василь Симоненко

Чтение книги онлайн.

      Нащо мене засуджено до страти?

      Нікчемні люди, ваш нікчемний суд

      Не обезглавив слави Герострата —

      Я єсмь живий, і я творю свій труд!

      Забуті зодчі, муляри забуті,

      І прахом взято скульптора ім’я.

      На попелі їх дум встаю із каламуті[36],

      Іду у всесвіт і в безсмертя я.

      Кляніть мене, кривіться від огиди,

      Несіть мені прокльони і плювки —

      Вже чорна слава вбивці Артеміди[37]

      Мені під ноги кинула віки!

      Ви всі – ніщо. Ваш труд, і ваші болі,

      І ваші мрії – порох все і тлін!

      Над вами – я. Вулкан моєї долі

      Веде мене крізь хаос поколінь.

      Над світом галасливим і патлатим,

      Що чварами гуде і клекотить,

      Затис я в жмені божевільний атом,

      І слава мені груди лоскотить.

      Творіть красу! Дерзайте і не спіте!

      Та пам’ятайте, що над вами – я,

      Готовий все убити і спалити,

      Щоб обезсмертити своє ім’я.

      Як не крути,

      на одне виходить,

      слід би катюгам давно зазубрить:

      можна прострелити мозок,

      що думку народить,

      думки ж не вбить!

      Синиця в шибку вдарила крильми.

      Годинник став. Сіріють німо стіни.

      Над сизим смутком ранньої зими

      Принишкли хмари, мов копиці сіна.

      Пливе печаль. Біліють смолоскипи

      Грайливо пофарбованих ялин —

      Вони стоять, немов у червні липи,

      Забрівши в сивий і густий полин.

      Полин снігів повзе по видноколу,

      Лоскоче обрій запахом гірким.

      Лапаті, білі і колючі бджоли

      Неквапно кружеляють понад ним…

      Розвели нас дороги похмурі,

      І немає жалю й гіркоти,

      Тільки часом у тихій зажурі

      Випливаєш з-за обрію ти.

      Тільки часом у многоголоссі,

      В суєті поїздів і авто

      Спалахне твоє біле волосся,

      Сірі очі і каре пальто.

      Найогидніші очі порожні,

      Найгрізніше мовчить гроза,

      Найнікчемніші дурні вельможні,

      Найпідліша брехлива сльоза.

      Найпрекрасніша мати щаслива,

      Найсолодші кохані вуста,

      Найчистіша душа незрадлива,

      Найскладніша людина проста.

      Але правди в брехні не розмішуй,

      Не ганьби все підряд без пуття,

      Бо СКАЧАТЬ