Ти знаєш, що ти – людина? (збірник). Василь Симоненко

Чтение книги онлайн.

      Він мовчки впав.

      Отерпли зорі строгі,

      Страждання опустилось на лице,

      І краяв темінь

      Передсмертний стогін,

      Безпомічний і гострий,

      Мов ланцет[33].

      Його вже не було.

      А ненависть стожала

      Мечами помсти рвалася у світ,

      Бо поруч з ним

      Прострелені лежали

      Твоя любов,

      Твої сімнадцять літ.

      Життя тріумфувало у двобої,

      Життя крізь смерть

      Утвердило себе…

      І стала ти

      В сімнадцять літ вдовою,

      Хоч наречений твій

      Ще й не зустрів тебе.

      Повзли роки.

      Росло твоє чекання.

      Печаль смоктала радощі твої,

      І над твоїм

      Розстріляним коханням

      Скажено глузували солов’ї.

      Та право материнства —

      За тобою!

      І син в колисці пісню наслуха.

      Хай вузьколобі

      Звуть його ганьбою,

      А лицеміри —

      Пасинком гріха.

      Нехай духовні покидьки

      Й заброди

      Байстрям, безбатченком

      Назвуть твоє дитя!

      Найтяжчий злочин —

      Вкрасти у народу

      Тобі довірене життя.

      Мадонно мого часу!

      Над тобою

      Палають німби муки і скорбот,

      І подвиг твій,

      Обпечений ганьбою,

      Благословив розстріляний народ.

      Як він ішов!

      Струменіла дорога,

      Далеч у жадібні очі текла.

      Не просто ступали —

      Співали ноги,

      І тиша музику берегла.

      Як він ішов!

      Зачарований світом,

      Натхненно і мудро творив ходу —

      Так нові планети грядуть на орбіти

      З шаленою радістю на виду!

      З шаленим щастям і сміхом гарячим,

      З гімном вулканним без музики й слів!

      Як він ішов!

      І ніхто не бачив,

      І ніхто від краси не зомлів.

      В землю полускану втюпився кожен,

      Очі в пилюці бездумно волік…

      Раптом —

      Шепіт поміж перехожих:

      – Що там?

      – Спіткнувсь чоловік… —

      Одні співчували йому убого,

      Інші не втримались докорять:

      – Треба дивитись ото під ноги,

      Так можна голову потерять… —

      Трохи в футбола пограли словами,

      Обсмакували чужу біду.

      А він знову йшов.

      І дивився прямо.

      І СКАЧАТЬ