Криниця для спраглих. Кіно (збірник). Іван Драч

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ То горілку з ними питимеш, але не вівкай, бо спорю. Лізь на піч, та й спи, або дивися, або як хоч.

      Вона ані рухнулася від печі.

      Гьоргій: Баба бабою, Іване, не дивуйтеся – боїться бійки.

      Іван: Е, що ми будемо на ню дивитися.

      Іван налив злодієві в склянку, подумав, долив до країв.

      Іван: Дай Боже здоров’є, чоловіче, я до тебе нап’юся! Не знаю, хто за кого буде гріх мати, чи ти за мене, чи я за тебе? Але гріх мусить бути, таке зайшло, що без гріха не обійдешся. Гай, пий.

      Злодій зовсім приопав, голову поклав на руки, ледве піднімав її, промовляючи слово.

      Злодій: Не хочу.

      Іван: Мусиш пити, як я просю! Горівка тебе трохи одерзне, бо геть уплошів.

      Злодій: Я не хочу з вами напиватися.

      Всі три ґазди обернулися до злодія. Завзяті чорні очі віщували йому згубу. Іван Дідух дивився сердито, але це була сердитість гуртова. Михайло паленів встояною злістю помсти над всім і вся, пальці його як затерпли в кулаках, то годі було їх розвести. Гьоргій дивився дивно просто – по-ґадзівськи, до всіх робіт ще одна впала на його плечі – порішити злодія, він мусить це зробити, він, ґазда.

      Злодій оглянув усіх, і безнадія тяжко сіла на його побиті плечі.

      Він ухнув, витер рукавом піт з лоба.

      Злодій: То давай, най п’ю, але п’ять порцій нараз.

      Іван: Пий, а як нам забракне, то ще пішлемо.

      Злодій наливав одну по одній – випив шість. Ґазди дивилися за тим, як він опорожнював склянку, перезирались. Потім пили Михайло та Гьоргій. Закусювали, знов пили.

      Михайло: Скажи нам, чоловіче, відки ти забрів у наше село, чи ти близький, чи далекий?

      Злодій: Я зі світа.

      Михайло приступав до екзекуції не поспішаючи. Його задубілі руки теребили шмат хліба і були спокійні, вони звикли до всяких бійок. І тут він був заводія. Він допитувався далі.

      Михайло: А як ти, ци нашої мужицької ложи, чи міщанської, чи панської?

      Злодій дивився на нього з найбільшою боязню – в чорних чоловічках цього ґазди світилася його смерть, це він знав напевне і не чекав від Михайла помилування.

      Михайло: Бо інакше до тебе застосуємося. Мужика то так б’ється: зо три рази люшнев долуманом по голові, стільки раз по лиці, аби впав. Бо мужик твердий, до него треба твердо братися, а як він під ногами, то легка робота.

      Михайло перехиляв горілку, нюхав цибулину, дивився тупо, говорив тяжко і натхненно, Гьоргій йому підтакував, Іван Дідух дивився на Андрійка, що слухав з печі і зніяковіло підцмокував до нього. Стара Іваниха як була в кожусі, так і досі не скинула, сиділа на тапчані, погойдувала взутими ногами.

      Михайло: А пана ріхтується знов на іншу ладу – люшні не показуй, бо вмре відразу, але пужівном настраш. А як він делькотить на цілім тілі, то дай у морду два рази, але також не дуже: пан вже під ногами! Походи трохи по нім мінуту, дві, та й готовий, ребра потерті на форост, бо то біленька кістка, як папір. А Лейбу береш на пірший вогонь за пейси, він скаче, плює, корчиться, як пружина. Але ти СКАЧАТЬ