Криниця для спраглих. Кіно (збірник). Іван Драч

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Чекай, брє, добре, що ти вже контетний, але ми ще не контетні, ти по п’ять, а ми по одні. Як тебе здогонимо, пічнем говорити.

      Михайло дивився дуже весело. Гьоргій якусь думку мав, але боявся її виявити, заглядав у темне вікно, а Іван був неспокійний, перезирався з Іванихою, уникав дитячих поглядів.

      Михайло: Виджу, люди, що буде біда, уступив би-м си геть, а щось мене до него тягне, ланцюгами тягне… Гай, гай, пиймо, закусюймо…

      – Ґаздо, дайте, най вас поцілую в руку, – сказав злодій до Івана.

      Іван одсахнувся як од прокази. Михайло ще дужче розвеселився:

      – Ов, чоловіче, ти дуже боїшся, ов, це не файно!

      Злодій: Бігме, вас не боюся, бігме, і сто раз забожуся, що не боюся.

      Михайло: А що ж?

      Злодій: Мені легко стало на душі тепер, та я хочу цього ґазду в руку поцілувати. Він – сивий чоловік, міг би бути моїм татом.

      Іван встав із-за стола, ходив по хаті, потім знову сів скраєчку – до злодія.

      Іван: Чоловіче, лиши мене, бо я мнєкий на сумління, я не хочу, будь собі без мене…

      Злодій: Але дайте руку, бо гріх матимете, я хочу вас поцілувати, як рідного тата.

      Злодій поривався до Іванової руки, той зводив десницю вгору.

      Іван: Я цілком мнєкий, чоловіче, не цілуй мене.

      Михайло та Гьоргій аж роти пороззявляли і горілку перестали пити. Наїжачили голови, слухали, своїм вухам не вірили. Бувалий Михайло зметикував.

      Михайло: Тумана пускає, чьо він хоче? Ти, небоже, такого способу трібуєш, е, ми й на це вчені!

      Іван витріщив очі як баран і не розумів, що діється. Говорив, аби виправдатись перед Михайлом і Гьоргієм.

      Іван: Зміркував, що я мнєкий, зараз угадав…

      Злодій був у п’яному шалі.

      Злодій: Дайте, дайте, ґаздо, руку, але із щирого серця, бо як вас поцілую, то мені буде легко. Я виджу, що мені вже не ходити по світі, та хотів би відпрощатися з вами.

      Іван: Ти не цілуй, бо геть змнєкну, я тобі і так простю.

      Злодій: Але я вас просю дуже, бо я дуже тяжко буду умирати, бо я ще нікого в руку не цілував, аби ніби так із серцем. Я не п’яний, бігме, ні, але я так хочу…

      П’яний злодій припав до плеча Івана Дідуха, той випручувався, злився, аж плакав.

      Іван: Тихо, мой, не жвинди, не підходи подалеки, бо як угатю, то й не дригнеш!

      Злодій: Коли ви гадаєте, що дурю, а я, бігме, правду кажу. Я, видите, як напився горілки, та й мені отак утворилося в голові, що я маю згинути і цего ґазду в руку поцілувати, аби мені Бог гріха зменшив. Та дайте руку, ґаздо, кажіть, най дасть. Най дасть, я ж хотів з ним їхати, разом з ним.

      Іван: Куди їхати, що ти верзеш?

      Злодій: Хотів їхати з ним, бігме, не брешу, до Канади хотів.

      Іван: Що цей чоловік від мене хоче, коли я не порадю, бо я жалісливий такий, що я не годен тому стерпіти…

      Іван не знав, де подітися, що з собою робити в такім клопоті. Він стидався, як дівчина.

      Іван: Мнєкому все СКАЧАТЬ