Криниця для спраглих. Кіно (збірник). Іван Драч

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ допоможе ласков своєю наново ґаздов стати! Я вам прощаю, і ви мені прощєйте…

      Іван: Так, так. Коби Бог позволив…

      Ґазди ворушилися, наливали, пили, хитали головами, балакали, дотягувалися до мисок.

      Іван: Ґазди, а проше, дотягуйтесь. Гадав собі, що вас за стіл пообсаджую, як прийдете на весілля найменшого мого, але інакше зробилося. То вже таке настало, що за що наші діди і тати не знали, то ми мусимо знати. Господа воля! А законтентуйте ж собі, ґазди, та й вибачєйте за решту.

      Дід Іван взяв порцію горілки та й підійшов до жінок, що сиділи на другім кінці стола від постелі, ґаздині теж ворушилися, наливали, пили, хитали головами, ще жвавіше балакали і менше дотягувалися до мисок.

      Дід Іван підійшов до старої, аж порепаної, ґаздині з жвавими, надто молодими дівочими очищами, цокнувся злегенька.

      Іван: Тимофіїхо, кумо, я хочу до вас напитися. Дивлюся на вас, та й мені, як якийсь казав, молоді літа нагадуються. Де, де, де-е? Ото-сте були хлопєнна дівка, годна були! То за вами не одну нічку збавив, то-сте в танці ходили як сновавка – так рівно! Ба де, кумо, тоті роки наші! Ану-ко пережийте, та й вибачєйте, що на старість танець нагадав. А проше…

      Стара Іваниха плакала в рою старих жінок, що теж плакали, втиралися, заглядали одна одній в очі, сміялися, знову плакали, аж схлипували.

      Старий Іван глянув на свою стару, що плакала між жінками, і ґречно вийняв з-за пазухи хустину.

      Іван: Стара, ня, нако тобі платину та файно обітрися, аби я тут ніяких плачів не видів! Гостей собі пильнуй, а плакати ще доста часу, ще так наплачешся, що очі тобі витечуть.

      Старий Іван відійшов до ґаздів, крутив сивою головою і собі скидав сльозу зі щоки.

      Іван: Щось би-м сказав, та най мовчу, най шаную образи в хаті і вас яко ґречних. Але рівно не дай Боже нікому доброму на жіночий розум перейти! Аді, бачите, як плаче, та на кого, на мене? На мене, ґаздине моя?

      Стара не втихомирювалася. Жінки її заколисували – ще й до того своїм плачем. Чоловіки пили собі, поодвертались.

      Іван: То я тебе викорінював на старість із твоєї хати? Мовчи, не хлипай, бо тобі сиві кіски зараз обмичу, тої Гамерики не побачиш.

      За стару заступилася Тимофіїха, стара, порепана ґаздиня, що молодою в танцях ходила як сновавка.

      Тимофіїха: Куме Іване, а лишіть ви собі жінку, таже вона вам не ворог, та й дітям своїм не ворог, та їй тужно за родом та й за своїм селом.

      Іван: Тимофіїхо, як не знаєте, то не говоріть ані дзелень! То їй тужно, а я туда з вискоком іду?!

      Заскреготав зубами, як жорнами, погрозив жінці кулаком, як довбнею, і бився в груди.

      Люди дивилися на нього як на покійника.

      Іван: Озьміть та вгатіть мені сокиру отут в печінки, та, може, той жовч пукне, бо не витримаю! Люди, такий туск, такий туск, що не памнєтаю, що зі мною робиться!

      Дідові лікті совалися по столу, голова здригалася, аж баби хрестилися на образи.

      XII

      Як гості СКАЧАТЬ