Криниця для спраглих. Кіно (збірник). Іван Драч

Чтение книги онлайн.

      Тече вода та й ізо дна холодна…

      Камінний хрест Івана Дідуха, по прізвиську Переломаний

      Літературний сценарій за новелами Василя Стефаника

      Діють:

      Іван Дідух, по прізвиську Переломаний, або Мнєкий.

      Іваниха – баба Катерина Дідушка.

      Два сини, вже канадійці.

      Внучок Андрійко – грамотний.

      Кум Михайло, по прізвиську Твердий.

      Сусід Петро.

      Сусід Гьоргій.

      Сусід Андрей.

      Молодий ґазда Яків.

      Кума Тимофіїха.

      Злодій зі світа.

      Мати-небіжка.

      Дівчатка з сухими квітками.

      Діти з труною.

      Односельці Івана Дідуха.

      Кінь Івана Дідуха.

      Жайворонок.

      Сонце.

      Горб.

      Камінний хрест.

      Смерть – біла плахта.

      І

      Як дід Іван, по прізвиську Переломаний, на свій родовий маєток – на Піщаний горб – їхав…

      Ранній ранок. Досхід сонця. Їде Іван Дідух, зібганий у поясі, по прізвиську Переломаний, у поле їде пільною доріжкою.

      Один кінь. Малий візок із дубовим дишлем. Ґазда. Кінь запряжений у підруку, дід Іван – у борону, на коні – ремінна шлея і нашильник, на дідові Іванові накладена мала мотузяна шлея. Нашильника не потребуває, бо лівою рукою спирає ліпше, як нашильником.

      Тягнуть гній на горб. Піщаний горб – то Іванів маєток. Як прийшов з війська додому, то не застав ні тата, ні мами, лише хатчину завалену та цей горб. Всього маєтку лишив йому тато горба щонайвищого і щонайгіршого над усе сільське поле. Горб зіяв ярами та печерами під небеса, як страшний велетень, – лякав білими ямами, з яких баби пісок вибирали. Ніхто не орав і не сіяв на горбі, крім діда Івана, і межі ніякої на нім не було.

      Однаково – і на коневі, і на дідові – жили повиступали, однаково їм обом під гору посторонки моцувалися, як струни, однаково з гори волочилися по землі. Догори кінь лізе, як по льоду, а в Івана як коли би хто буком по чолі тріснув – така велика жила напухає йому на чолі. І кінь, і Іван міцно тримаються, бо обидва відпочили за ніч.

      Біжать вдолину, лишають за собою сліди коліс, копит і широчезних п’ят Іванових. Придорожнє зілля і бадилля гойдається, вихолітується на всі боки за возом і скидає росу на ті сліди. Згори кінь виглядає, як би Іван його повісив на нашильнику за якусь велику провину, а ліва рука Івана обвивається сіттю жил, як ланцюгом із синьої сталі.

      Раптом серед найбільшого розгону, на самій середині гори, Іван починає налягати на ногу і спирати коня.

      Випрягається. Грозить кулаком коневі і накульгує вбік. Сідає коло дороги, бере ногу в руки і слинить, аби СКАЧАТЬ