Ключ від Королівства. Марина и Сергей Дяченко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Теплий (я рукою доторкнулася). Оберон пройшов по піску до свого трону – залишився ланцюжок слідів. І сліди ці майже відразу стали згладжуватися, танути, наче від сильного вітру (а вітру в кімнаті ж ніякого!), наче минули роки й роки, століття…

      Мені стало ніяково. І я сіла на пісок просто там, де стояла. Навіть куртку не підстелила.

      – Тобі тут подобається?

      – Так, – сказала я і про всяк випадок ввічливо додала: – …ваша величносте…

      Він сидів переді мною за письмовим столом – так, як я його зустріла на лавці у дворі: куртка (розстебнута), з кишені стирчить картатий шарф. Ані корони. Ані мантії. А навкруги, за вікнами, – скелі, ліс, вітрила…

      – Так от. Це не Королівство.

      От тобі й маєш!

      Мені здалося, що він утнув дурницю. Якусь образливу, сміховинну дурницю. (Якби він був учителем, я б огризнулася…)

      А так мені тільки й залишилося, що розгублено запитати:

      – А що?

      Він побіжно проглянув якісь папери. Закрив величезну книгу – пилюка здійнялась стовпом, закрутилася в сонячному світлі. Зітхнув. Вийшов з-за столу, всівся, як і я, на піску.

      – Королівство, Ліно… Це – я, мій син-принц, шість його наречених. А ще Комендант (ти з ним знайома, у нього гачкуватий ніс), канцлер. Окрім них – приблизно сотня людей – слуги, глашатаї, кухарі, конюхи, варта, придворні маги, єгері, музиканти. Це і є Королівство. Ми мандруємо по світу, як циганський табір чи бродячий цирк. І десь іноді знаходимо незаймане місце, – де високі гори із зубчастими скелями, дрімучий ліс чи те й інше. Де стоїть над урвищем занедбаний замок. Утім, замок ми можемо збудувати й самі…

      Він говорив і між тим пересипав пісок з долоні в долоню. Я теж зачерпнула жменю – і ледве не ойкнула від болю. Щось кольнуло мені в мізинець. Я пригледілася – із піску стирчав спис… Маленький. Неначе спис солдатика. Я витягла його (важкий – мабуть, олов’яний).

      – І от ми влаштовуємося там, – продовжував Оберон, поглядаючи на мене з-під повік. – Засновуємо нове Королівство. У садах оселяються феї, в озері – русалки. У лісі – лісовики чи й щось таке. На скелях гніздяться дракони. Бо ми змінюємо тонкий світ. Сама земля навколо нас стає Королівством. А це приваблює людей… І потроху вони звідусіль сходяться до нас: селяни розорюють землі, ремісники будують майстерні, купці привозять товар, влаштовуються ярмарки. Зводяться будинки, будуються мости, млини, кузні, пилорами. У горах закладають шахти й копальні. Винаходять нові способи обробки металів, фарбування тканин і виготовлення добрив для полів. З’являються і міцнішають економіка, фінанси, зовнішня і внутрішня політика, судочинство. Довкола Королівства наростає така собі броня – вагомість поважного світу, справжнього, дуже важливого й потрібного для людей… І коли ця товща стає дуже грубою – Королівство вже втрачає здатність рухатися, втрачає владу над тонким світом, гине… Тобі цікаво?

      – Так! – я аж підскочила. На той момент я вже знайшла в піску п’ять олов’яних солдатиків і руїни маленького СКАЧАТЬ