Ключ від Королівства. Марина и Сергей Дяченко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Якщо я передумаю… в дорозі? І захочу повернутися?

      – Не вдасться. Ми можемо ходити між світами тільки тоді, коли вони існують й усталені. А мандрівне Королівство – нестабільна структура. Тож краще і не намагатися.

      – А… – у роті в мене пересохло, – мандри… це… довго?

      Він знизав плечима. Мовляв, з якого боку подивитися. (Чи не занадто довго доводиться тебе вмовляти?)

      Я уявила собі: один крок – і я вдома. Там зима, сніг іде. Можна взяти санки, з’їхати з гірки… Повернутися додому, отримати прочуханку за контрольну з алгебри. І за невивчені уроки… І за невитерту пилюку. І так жити, жити і знати, що була в Королівстві і сама (сама!) від нього відмовилася.

      А найприкріше – знати, що Оберон мене зневажатиме…

      З іншого боку – я ж потім повернуся в той же самий час. У ту ж мить. І встигну покататися на санках, отримати прочуханку… І зустріти Новий рік…

      – Обероне…

      – Так?

      – А ви вмієте вбивати поглядом?

      – А що?

      – Нічого… – я насилу ковтнула. – А загалом – ви суворий король?

      – Ти хочеш знати, чи не стратять тебе на площі за якусь провину?

      Я знітилася:

      – Ні, я не про це… Але в дорозі… там же небезпечно? Ви казали щось про чудовиська…

      – Так.

      – Отже, там можна загинути?

      Він обіперся підборіддям на сплетені пальці.

      – Знаєш, Ліно… Я не можу гарантувати повної безпеки для твого життя. Як і для будь-кого з моїх підданих. Але я можу обіцяти, що боронитиму тебе, як себе самого… Як будь-кого з нас. Отже – вирішуй.

      Розділ четвертий

      Зло не має влади

      – На ось, вибери собі, – Гарольд кинув переді мною на стіл купу лахміття, переважно шкіряного. Чистим його можна було назвати досить умовно, і запах від нього був, знаєте… Я двома пальцями витягла простору чорну куртку із металевими заклепками.

      – А може, залишити моє? Штани…

      Гарольд окинув мене поглядом:

      – Там, куди ми йдемо, – таке не носять.

      Йому було років сімнадцять, і він дещо скидався на однокласників Лозової і Зайцевої. Досить нахабний. І мені не сподобалося, що Оберон викликав його до себе в кабінет і сказав: «Гарольде, це наш новий маг дороги. Будеш його наставником».

      (А я ж сподівалася, що мене вчитиме Оберон!)

      – Ну, вибирай. Штани там, сорочку, чоботи. Чи тобі сукню з криноліном? – тепер він уже явно знущався.

      Довелося мені таки порпатися в цій купі. Майже весь одяг був для дорослих. Поки я відшукала штани і куртку, що так-сяк підходили, вибору в мене не залишилося.

      – Слухай, Гарольде… А куди ми йдемо?

      – Забудь казати: «Слухай, Гарольде». Вчися звертатися: «Скажіть, майстре».

      Я подумала: мабуть, досі у нього в підлеглих нікого не було. Мені «випала честь» бути піддослідною мавпочкою…

      – Е-е-е… майстре. А Оберон казав…

      Він СКАЧАТЬ