Протистояння. Том 2. Стівен Кінг

Чтение книги онлайн.

      – Мабуть, – кволо всміхнувся Чувак-Сміттєбак.

      Він уже був ладен життя віддати за Ллойда Генрейда. Зібравши докупи всю свою сміливість, Сміттєбак показав на камінь, що лежав у Ллойда в заглибині під кадиком.

      – Це…

      – Ага, тут усі, хто типу при владі, їх носять. Його придумка. Це гагат.[42] Ну, знаєш, не зовсім камінь. Радше бульбашка дьогтю.

      – Я про… про червоне сяйво. Про око.

      – І тобі на око схоже, га? Це включення. Особливе, від нього. Я – не найкмітливіший з його пацанів, і далеко не найкмітливіший з пацанів у старому доброму Лох-Шпекасі. Та я… бля, мабуть, мене можна назвати його талісманом, – він пронизав Сміттєбака поглядом. – Може, й тебе також, хтозна? Мене точно не питай. Він, наш Флеґґ, чолов’яга небалакучий. Хай там як, а конкретно про тебе ми чули. Ми з Вітні. Це геть не стандартна муштра. Забагато народу прибуває, щоб до кожного придивлятися, – Ллойд замовк, а тоді довершив думку. – Хоча мені здається, що він би так зміг, якби захотів. Гадаю, він би не пропустив жодного прибульця, хто б то не був.

      Чувак-Сміттєбак кивнув.

      – І з чаклунством дружить, – голос у Ллойда зробився трохи хрипкішим. – Сам бачив. Знаєш, от не хотів би я опинитися в протилежному таборі.

      – Так, – сказав Сміттєбак. – Я бачив, що сталося з Пацаном.

      – Яким пацаном?

      – З мужиком, з яким я подорожував, доки ми не заїхали в гори, – він здригнувся. – Не хочу про це говорити.

      – Окей, мужик. А ось і твій суп. І Вітні таки примостив збоку бургер. Будеш у захваті. Цей чувак готує чудові бургери, та спробуй не наблювати, окей?

      – Окей.

      – Щодо мене, то треба декуди сходити, де з ким побачитись. Якби мене зараз бачив друзяка Бац, він би очам не повірив. Я заклопотаніший, аніж одноногий у змаганнях із роздачі копняків. Побачимося згодом.

      – Звісно, – сказав Сміттєбак, а тоді сором’язливо додав: – Дякую. Дякую тобі за все.

      – Мені не дякуй, – дружньо озвався Ллойд. – Дякуй йому.

      – Я дякую, – промовив Чувак-Сміттєбак. – Кожної ночі.

      Та він говорив сам до себе. Ллойд уже був на півдорозі до виходу – балакав із чоловіком, який приніс суп і бургер. Чувак-Сміттєбак спостерігав за ними захопленими очима, доки вони не зникли з поля зору, а тоді жадібно накинувся на їжу та наминав за обидві щоки, доки майже нічого не лишилось. І все було б гаразд, якби він не зиркнув у тарілку. Суп був томатний. Кольору крові.

      Він відсунув тарілку – апетит раптом зник. Так, легко було сказати Ллойду Генрейду, що він не хоче балакати про Пацана, а от перестати про це думати… геть інша справа.

      Посьорбуючи молоко, яке принесли разом з їжею, Сміттєбак підійшов до рулетки. Знічев’я він крутнув барабан і кинув на поле білу кульку. Вона прокотилася вздовж крайки, а тоді скотилася до секторів і заскакала між їхніх чарунок. Сміттєбак подумав про Пацана. Замислився над тим, чи прийде хтось, щоб СКАЧАТЬ