Дюна. Френк Герберт

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ у вашому голосі фальшиві нотки, сір. Ми заявилися сюди з натовпом вимуштруваних убивць, так? І хочемо, щоб ви миттєво зрозуміли, що ми відрізняємося від Харконненів?

      – Я бачив вашу пропаганду, яка заполонила січі та селища, – відказав Кайнс. – «Любіть доброго Герцога!» Ваш корпус…

      – Годі! – гарикнув Галлек. Відірвавшись від вікна, він нахилився вперед.

      Пол поклав руку Галлекові на плече.

      – Ґурні! – відказав Герцог й озирнувся. – Цей чоловік надто довго жив із Харконненами.

      Галлек відкинувся назад.

      – Ай-я!

      – Ваш Хават – людина делікатна, – сказав Кайнс. – Але його мета доволі чітка.

      – Отже, ви відкриєте для нас ці бази? – запитав Герцог.

      Кайнс різко відповів:

      – Це власність Його Величності.

      – Їх не використовують?

      – Їх можна використати.

      – Його Величність теж так уважає?

      Кайнс кинув на Герцога важкий погляд.

      – Арракіс міг би стати Едемом, якби його володарі відірвалися від видобутку прянощів.

      «Він не відповів на моє запитання», – подумав Герцог. А сам сказав:

      – Як же планета може стати Едемом без грошей?

      – Що таке гроші, – запитав Кайнс, – якщо на них не можна придбати найнеобхідніше?

      «Он як!» – подумав Герцог, а тоді додав:

      – Ми обговоримо це іншим разом. А зараз, по-моєму, ми наближаємося до краю Оборонної Стіни. Мені притримуватися цього самого курсу?

      – Так, саме його, – пробурмотів Кайнс.

      Пол глянув у вікно. Під ними гірська місцевість почала переходити в плоскогір’я, що спускалося до пустельної кам’янистої рівнини та гострих виступів шельфу. За ним до небокраю бігли серпики дюн, а вдалині бовваніла брудна пляма чогось темного й не піщаного. Можливо, оголені породи. У спотвореному спекою повітрі Пол не міг бути абсолютно впевненим ні в чому.

      – Чи є тут якісь рослини? – запитав Пол.

      – Є деякі, – відповів Кайнс. – Біом[36] у цих широтах складається з того, що ми називаємо дрібними водокрадами – вони навчилися робити наскоки одне на одного, щоб забирати вологу, збирають навіть сліди від роси. Певні частини пустелі аж рояться життям. Усе навчилося виживати у важких умовах. Якщо ви опинитеся внизу, чиніть так само або помрете.

      – Тобто красти воду одне в одного? – запитав Пол. Ідея обурила його, й голос видав ці почуття.

      – Саме так, – відказав Кайнс. – Але я мав на увазі не зовсім це. Розумієш, мій клімат вимагає особливого ставлення до води. Ти завжди думаєш про воду. І не марнуєш нічого, що містить вологу.

      І Герцог подумав: «… мій клімат!»

      – Візьміть на два градуси південніше, мілорде, – мовив Кайнс. – Із заходу насувається буря.

      Герцог кивнув. Він побачив там нуртування бронзового піску. Лето повів ’топтер по дузі, краєм ока помітивши молочно-помаранчеві відблиски пилу СКАЧАТЬ