Дюна. Френк Герберт

Чтение книги онлайн.

      – Перегляну пізніше.

      – Звісно, мілорде.

      – А зараз мені потрібен час… подумати.

      – Так, мілорде.

      Герцог глибоко вдихнув і вийшов за двері. Він повернув праворуч і пішов, склавши руки за спиною. Чоловік майже не зважав на те, де перебуває. Проминав коридори, сходи, балкони, зали… людей, що віталися з ним і відступали вбік.

      Коли він повернувся до темної нарадчої зали, то побачив, що Пол заснув на столі, вкрившись плащем охоронця й підклавши рюкзак замість подушки. Герцог тихо пройшов кімнатою на балкон і дивився на летовище. Охоронець у кутку балкона, розпізнавши Герцога в тьмяних відблисках спалахів із поля, виструнчився.

      – Вільно, – пробурмотів Герцог, обіпершись на холодний метал балконної огорожі.

      Передсвітанкова тиша огорнула пустелю. Лето підвів погляд. Угорі зірки виблискували мерехтливою шаллю на синьо-чорному тлі. Низько над південним небокраєм крізь тонкий пиловий серпанок визирав другий місяць, кидаючи на Герцога недовірливі, цинічні погляди.

      Герцог дивився, як місяць спускався за скелі Оборонної Стіни, вкриваючи їх інеєм, а тоді, у раптово згуслій тиші, чоловіка пройняв холод. Він затремтів.

      Гнів пройшов крізь нього.

      «Це востаннє Харконнени цькують і вистежують мене, полюють за мною, – подумав він. – Вони – купи гною з мізками сільських тюремників! Але я звідси не піду! – а тоді його пройняв легкий сум: – Я маю правити, використовуючи очі та кігті, наче яструб поміж меншими птахами». Його рука несвідомо торкнулася емблеми на мундирі.

      На сході ніч спалахнула осяйною сірістю, а тоді зірки потьмяніли в перламутрово-молочних переливах. Довгими дзвінкими рухами загорівся світанок, випалюючи розтрощений горизонт.

      Краєвид був настільки прекрасним, що він повністю заволодів увагою Герцога.

      «Окремі речі просто змушують полюбити їх», – подумав він.

      Лето й уявити не міг, що тут може бути щось настільки ж прекрасне, як цей червоний розбитий небокрай і пурпурово-охрові скелі. Поза межами летовища, де тендітна нічна роса торкнулася життя у квапливих засівках Арракіса, він побачив озерця червоного квіту і фіолетовий ланцюжок між ними… неначе сліди велета.

      – Це неймовірний світанок, сір, – мовив охоронець.

      – Так і є.

      Герцог кивнув, міркуючи: «Можливо, ця планета здатна бути привабливою. Може, вона стане хорошим домом для мого сина».

      А тоді він побачив людські постаті, що рухалися поміж полями квітів, обмітаючи їх дивними серпоподібними пристроями – збирачами роси. Вода настільки цінна, що навіть росу потрібно зібрати.

      «А ще це місце може бути жахливим», – подумав Герцог.

      14

      Немає, певно, жахнішого одкровення, ніж мить, коли ти дізнаєшся, що твій батько – жива людина зі звичайної плоті та крові.

      Герцог сказав:

      – Поле, я зроблю дещо ненависне мені, однак у мене немає вибору.

СКАЧАТЬ