Дюна. Френк Герберт

Чтение книги онлайн.

      – Ми розбили загін харконненівських найманців, переодягнених у фрименів. Самі фримени й відрядили до нас гінця, щоб попередити про ватагу. Однак під час нападу ми з’ясували, що Харконнени влаштували засідку на фрименського гінця й сильно поранили його. Ми несли його сюди, щоб віддати на лікування нашим лікарям, але він по дорозі помер. Я бачив, що він у поганому стані, тому спинився, щоб хоч якось допомогти. Тієї миті він намагався дещо викинути, – Айдаго зиркнув на Лето. – Ніж, мілорде. Ніж, якого ви ще ніколи не бачили.

      – Крис-ніж? – запитав хтось.

      – Безсумнівно, – відказав Айдаго. – Молочно-білий, ще й світиться власним, внутрішнім сяйвом.

      Із внутрішньої кишені мундира він витягнув піхви зі зморшкуватим чорним руків’ям, що стирчало з них.

      – Не витягуйте ножа з піхов!

      Голос долинав із дверей у дальньому кінці кімнати – такий потужний і пронизливий, що змусив усіх повернути голови.

      У дверному отворі стояла висока, закутана в плащ постать, яку стримували перехрещені мечі охоронців. Світло-коричнева мантія повністю закривала чоловіка – крізь отвір у каптурі виднілися тільки абсолютно сині очі – без білків.

      – Нехай він увійде, – прошепотів Айдаго.

      – Пропустіть чоловіка, – сказав Герцог.

      Охоронці завагалися, але опустили мечі.

      Чоловік притьмом забіг у кімнату й став навпроти Герцога.

      – Це Стілґар, очільник січі, яку я відвідав, вождь тих, хто попередив нас про перевдягнену ватагу, – сказав Айдаго.

      – Ласкаво просимо, пане, – сказав Герцог. – Чому нам не можна витягувати з піхов цього ножа?

      Стілґар зиркнув на Айдаго й мовив:

      – Поміж нас ти дотримувався звичаїв чистоти й честі. Тому я дозволив тобі поглянути на ніж людини, якій ти допомагав. – Він кинув погляд на решту присутніх. – Але інших я не знаю. Чи не осквернять вони шляхетної зброї?

      – Я Герцог Лето, – відрекомендувався Атрід. – Чи дозволите ви мені поглянути на ваш ніж?

      – Я дозволю вам заслужити право витягнути його з піхов, – сказав Стілґар, і, коли обурений гамір прокотився столом, він підняв тонку, помережану темними венами руку. – Нагадую, що цей ніж належав тому, хто допоміг вам.

      У вичікувальній тиші Пол узявся розглядати чоловіка й відчув навколо нього ореол могутності. Він був керманичем – фрименським керманичем.

      Чоловік, що сидів по центру навпроти Пола, буркнув:

      – Хто він такий, щоб казати нам, які права ми маємо на Арракісі?

      – Сказано-бо, що Герцог Лето Атрід править за згоди підданих, – сказав фримен. – Тож я маю пояснити вам, у чому справа: на того, хто бачив крис-ніж, падає особлива відповідальність. – Він кинув похмурий погляд на Айдаго, – вони стають нашими. І без нашої згоди вони не зможуть полишити Арракіс.

      Галлек і ще дехто почали підводитися з розгніваними обличчями. Галлек мовив:

      – Герцог Лето сам визначає, чи…

      – Хвилинку, СКАЧАТЬ