Дюна. Френк Герберт

Чтение книги онлайн.

      – «…бо будуть вони споживати достаток морський та скарби, зариті в піску»[30].

      – Ось так, панове, – вів далі Лето. – Чи є тут хтось настільки наївний, щоб повірити, що Харконнени спокійненько спакували речі й пішли собі геть просто тому, що так наказав Імператор?

      Усі похитали головами й злагоджено щось мугикнули.

      – Нам доведеться здобувати все силою зброї, – сказав Лето й повернувся до Хавата. – Зараз саме слушна мить для звіту про обладнання. Скільки піщаних краулерів, гарвестерів, фабрик прянощів і допоміжного обладнання вони нам лишили?

      – Як сказано в імперському інвентарі, перевіреному Суддею Зміни, повний набір. – Він кивнув ад’ютантові, аби той передав папку, а тоді розкрив її на столі перед собою. – Однак вони вирішили не зазначати, що тільки половина краулерів у робочому стані, тільки третина транспортувальників може перенести їх до багатих на прянощі пісків – та й усе, що Харконнени залишили нам, ось-ось розвалиться на частини. Нам дуже пощастить, якщо вдасться запустити половину обладнання, і пощастить іще більше, якщо хоча б четвертина протягне півроку.

      – Усе, як ми й розраховували, – сказав Лето. – Які точні дані щодо базового обладнання?

      Хават зиркнув на папку.

      – Близько дев’ятисот тридцяти гарвестерів-фабрик, які можна вивести на роботу в найближчі кілька днів. Є шість тисяч двісті п’ятдесят орнітоптерів для нагляду, розвідування та спостереження за погодою… транспортувальників – трохи менше за тисячу.

      Галлек зауважив:

      – А чи не дешевше було б поновити переговори з Гільдією щодо запуску орбітального фрегата як погодного супутника?

      Герцог поглянув на Хавата.

      – Щодо цього без змін, так, Зуфіре?

      – Зараз потрібно обмірковувати інші можливості, – сказав Хават. – Представник Гільдії насправді ні про що з нами не домовлявся. Він доволі чітко пояснив – як ментат ментатові, – що така ціна нам не до снаги й вона лишиться такою, чого б ми не досягнули. Перш ніж ми знову звертатимемося до нього, необхідно з’ясувати причину.

      Один із Галлекових ад’ютантів далі за столом крутнувся на стільці й вигукнув:

      – Це несправедливо!

      – Справедливість? – Герцог глянув на чоловіка. – А хто каже про справедливість? Ми запровадимо власну справедливість тут, на Арракісі – перемога або смерть. Ви шкодуєте, що поділяєте наш жереб, пане?

      Чоловік поглянув на Герцога й мовив:

      – Ні, сір. Ви не можете повернутися – а я можу тільки йти за вами. Пробачте мені мою нестриманість, але… – він знизав плечима, – вряди-годи всім нам стає гірко.

      – Я розумію гіркоту, – відказав Герцог. – Та не чіпляймося за справедливість, доки у нас є зброя та свобода користуватися нею. Решту з вас також гіркота проймає? Якщо так, вивільніть її. Це дружня нарада, де кожен може висловити те, що має на гадці.

      Галлек підвівся і мовив:

      – Сір, СКАЧАТЬ