Безчестя. Джон Максвелл Кутзее

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ мірою в їхньому союзі, якщо вони й справді союзники, він веде, а вона йде назирці. Хай він про це не забуває.

      Чотири

      Він ще раз кохається з нею на ліжку в кімнаті його дочки. Йому добре з нею, так само добре, як уперше; він вивчає, як рухається її тіло. Вона рвучка, спрагла до нових вражень. Якщо він не відчуває в ній цілковитої сексуальної жаги, то лише через те, що вона ще занадто юна. Одна мить застигає в його спогадах: вона стискає ноги на його сідницях, аби притягнути його ближче, і, коли напружуються сухожилля на внутрішньому боці її стегон, він відчуває сплеск радості й бажання. «Хтозна, – думає він, – може, попри все в нас є майбутнє».

      – Ви часто таке робите? – питає вона згодом.

      – Роблю що?

      – Спите зі своїми студентками. І з Амандою теж спали?

      Він не відповідає. Аманда – тоненька білявка – теж відвідує його курс. Але вона його не цікавить.

      – Чому ви розлучилися? – питає Мелані.

      – Я розлучався двічі. Двічі одружувався і двічі розлучався.

      – А що сталося з першою дружиною?

      – Це довга історія. Розповім тобі її якось іншим разом.

      – У вас є фотографії?

      – Я не колекціоную фотографії. Я не колекціоную жінок.

      – А хіба я не просто експонат в колекції?

      – Ні, звичайно, ні.

      Вона встає, обходить кімнату, збираючи свій одяг, анітрохи не соромлячись, наче залишилася сама. Він звик до жінок, котрі одягаються і роздягаються значно сором’язливіше. Але жінки, до яких він звик, не такі юні та не мають таких досконалих форм.

      Того ж дня пообіді, постукавши у двері його кабінету, досередини заходить молодик, котрого він раніше не бачив. Не чекаючи на запрошення, гість сідає, оглядає кімнату і з виглядом поціновувача киває вбік книжкових полиць.

      Він високий і жилястий, з тонкою еспаньйолкою і сережкою у вусі; у чорній шкіряній куртці та чорних шкіряних штанях. Здається старшим за більшість студентів, здається живою проблемою.

      – То ви професор, – каже він, – професор Девід. Мелані розповідала мені про вас.

      – Саме так. І що вона вам казала?

      – Що ви її дрючите.

      Западає довга тиша. «Ага, – думає він собі, – ось я й опинився в ямі, яку сам собі вирив. Можна було здогадатися: такі дівчата на дорозі не валяються».

      – Ви хто? – питає.

      Гість не зважає на його запитання.

      – Уважаєте себе розумником, – веде він далі. – Справжнім дамським улесником. Гадаєте, матимете такий зарозумілий вигляд, коли ваша дружина про все дізнається?

      – Годі. Чого вам треба?

      – Не розказуйте мені, чого годі. – Тепер слова сипляться швидше, складаються в загрозливу скоромовку. – І не думайте, що можете просто увірватися в людські життя, а потім піти собі геть, коли вам заманеться. – У його чорних очах танцює вогник. Хлопець нахиляється нижче й махає руками – праворуч-ліворуч. Зі столу летять папірці.

      Він підводиться.

      – Досить! СКАЧАТЬ