Полонез для мера. Тетяна Ковтун

Чтение книги онлайн.

      Сліди таджика вели до кордону з Афганістаном. Аннаєву вдавалось уникати зайвого контролю завдяки своєму гучному прізвищу – у тих краях його батька знали і поважали. Фури були забиті динями і всілякою городиною, а насправді в них цибулини були натовчені героїном. Ось яким водієм – від кордону до Казахстану – працював Рустем. Далі героїновий караван прямував до Москви і Петербурга. Аннаєв розповів слідчим усі подробиці свого наркотрафіку, після чого підписав папір про відмову від батьківства і вийшов на волю. Відтоді припинилися його «відрядження у важливих державних справах». Він влаштувався на автобазу, де його ледь терпіли через брехливість і зверхність, а згодом почав пиячити.

      Розплутавши кримінальні походеньки колишнього друга, Верес обіцяв не порушувати проти нього карної справи, ніде не згадувати його прізвища і тримати язика за зубами, особливо пильнуючи, щоб про цю історію не дізналися Аннаєв-старший та колишня дружини. Рустем не хотів травмувати батька-героя на старості років, а перед Томкою й досі намагався тримати форс. Тільки наполегливі розпитування Аськи примусили Олександра підняти завісу над загадковим Рустемовим зреченням батьківства.

      Шок від почутого вгамував непосидющу Асю на якусь часину, допоки в її свідомості нова інформація не розклалася по полицях. Виходило, що Сашко задля стосунків із коханою пожертвував набагато більшим, ніж можна було собі уявити. І зробив дещо таке, що мала б зробити сама Тамара! Він брав на себе всю неприємну частину облаштування їхнього спільного життя. І невідомо, скільки поступок ще зробить на користь свого вже зруйнованого сімейства. Не викликало сумніву лише одне: Томка Боброва справді була жінкою його долі. Femme de son destin.

      Вуїч озирнулася на плавні – скрізь панувала тиша, тільки деінде крякне качур і зашурхотить опале листя під ногами. Скельця тонкого льоду в місцях, де залишили сліди дикі качки, далекий димок із заводських труб, мінливе майже весняне небо… Жінка зненацька втратила рівновагу – одна з її кросівок застряла в якійсь пастці. Асину ногу затиснуло в ловильних путах, розрахованих на дрібну дичину.

      Генерал підхопив жінку, коли вона спіткнулася. Знову став у пригоді його чудернацький ніж.

      – Обережно! Тут ще за часів князя Святослава траплялися нещастя! – вигукнув Олександр і допоміг приятельці звестися на ноги. – Негідники! Тут же заповідна зона!

      Тутешня розкішна природа дошкуляла браконьєрам і завидющим комерсантам своєю незайманістю. Їй мстилися ті, хто не спромігся загарбати ці рідкісні принади. На їхні витівки витрачав практично весь свій час директор тутешнього заповідника. Поза очі його називали комендантом острова, хоча звався і без того красномовно – Зорею. І діяльність його відповідала прізвищу. Чорним археологам тут виписали вовчий квиток. Натомість під відкритим небом з’явилася січова застава, через що обкрадати острів стало якось навіть соромно. СКАЧАТЬ