Господь симпатизує аутсайдерам (збірник). Сергій Жадан

Чтение книги онлайн.

      Ріки завжди її роблять іншою,

      скільки б вона їх не перепливала,

      вони обступають її чеканням і тишею,

      і тиша ця залягає в ній, довга й тривала.

      Ріки виповнюють її звички і рухи,

      зігрівають її піском, сіллю та очеретом,

      течуть повз неї на Південь без смутку й напруги,

      і повітря над ними гірчить листям і теплим медом.

      Ріки завжди її позбавляють спокою,

      і печалять гирла з затонулими баржами,

      їй шкода рибалок над нічною затокою

      й безпритульних птахів над мокрими пляжами.

      Тоді вона собі не знаходить місця,

      й слухає птахів голоси крикливі,

      і животом, наче теплим місяцем,

      відчуває, як надходять припливи.

      Вона навіть схожа на цю воду чимось,

      чимось вони подібні з темною течією.

      Мені здається, вона багато чого в неї навчилась –

      зникає разом з нею,

      повертається разом з нею.

      І коли відлига зупиниться на горбах,

      і коли дерева стоятимуть в темних снігах,

      свіжий стишений вітер, зірвавшись від узбережжя,

      доторкнувшись, відчує тепло на її губах.

      Її шкіра світла, як срібло у молоці,

      ніби втома, яка приходить наприкінці,

      мов зимова ріка, засипана зорями й снігом,

      вздовж холодного русла якої стоять мерці.

      Але вже минув цей гіркий листопадовий ріст,

      просування снігу в темінь грудневих міст,

      ці потоки повітря й води на нічних причалах,

      нетривкої застуди ламкий невідчитаний зміст.

      Це вже потім, коли тумани дійдуть сюди,

      затопивши мости й лункі приміські сади,

      вона стане щось говорити про чорні притоки,

      про човни в снігах, важкі від остуди й води.

      Через те, що всі промовлені нами слова

      переплетені між собою, як вереснева трава,

      і за всім, промовленим нами, вже проступає

      збитий подих вологи, музика горлова,

      залиши при собі ці повітряні ями тепла,

      цю легку недовіру, що вперто її вела –

      і коли вона зупинялася й завмирала,

      і коли її не було,

      і коли була.

      І кожна з рік,

      яким утрачаєш лік,

      які чекають, зникаючи, неподалік,

      кожна з них,

      покірних і мовчазних,

      щось постійно приховує між берегів і криг.

      І скільки б ти

      не ступав на її мости,

      ніколи не знаєш, як їй важко текти.

      Бо чорна ріка,

      але крига така тонка,

      ніби вода між пальців тобі витіка.

      Ніби сувої тче

      і торкає тебе за плече,

      і навіть не думай, куди ця ріка тече.

      …Так і вона –

      тиша і глибина

      ховають стільки пітьми, що постійно зрина,

      стільки слів,

      споминів СКАЧАТЬ