Крістіна. Стівен Кінг

Чтение книги онлайн.

      – Що це ви, малі, надумали? – Голос у нього був пронизливо-рипучий.

      – Містер, це ваша машина? – поцікавився Арні.

      Не те щоб це було запитання. «Плімут» стояв на газоні перед повоєнним типовим будинком, з якого вигулькнув старий. Газон був страшенно занедбаний, але на тлі припаркованого «плімута» виглядав абсолютно по-королівському.

      – А як і моя, то що? – грубо відрубав стариган.

      – Я… – в Арні пересохло в горлі, і він був змушений проковтнути слину. – Я хочу її купити.

      У старого додіка аж очиська загорілися. Де й подівся злющий вираз обличчя, а на зміну йому прийшли злодійкуватий блиск в очах і певний зголоднілий вигин губ. А затим він розплився в широчезній осяйній посмішці самовдоволеного гівнюка. І здається, то був якраз той момент – лише одна мить, не більше, – коли я відчув, як холоне всередині від чогось синього. У той момент – лише тоді – я відчув бажання врізати Арні кулаком і відтягти його звідти подалі. Щось проступило в очах того старого. Не лише проблиск надії; то було щось таке, що за проблиском ховалося.

      – То тре’ ж було так і сказать, – відповів старий. Він простягнув руку, і Арні її взяв. – Лебей мене звуть. Роланд Д. Лебей, армія Сполучених Штатів, у відставці.

      – Арні Каннінґем.

      Стариган енергійно потиснув йому руку, а мені лише мляво махнув. Я був поза грою; він уже підчепив на гачок свою жертву. Арні, вважай, уже віддав Лебею свій гаманець.

      – Скільки? – спитав Арні. І, не дочекавшись відповіді, стрімголов рвонув уперед: – Скільки б ви за неї не попросили, цього буде замало.

      Я подумки не зітхнув, а застогнав. До гаманця щойно долучилася чекова книжка.

      На якусь мить Лебеєва посмішка зблякла, і очі підозріливо звузилися. Думаю, він замислився, чи не шиють його ці двоє в дурні. Він уважно придивився до обличчя Арні, шукаючи на ньому ознак підступу, а потім поставив убивчо досконале у своїй простоті запитання:

      – Синку, а в тебе коли-небудь була машина?

      – У нього є «другий мустанг-мак», – швидко втрутився я. – Йому предки купили. Там коробка передач «Герст», двигун з наддувом, і від нього вже на першій передачі асфальт скипає. Та він…

      – Ні, – тихо озвався Арні. – Я тільки навесні цього року права отримав.

      Лебей скинув на мене побіжним, однак чіпким поглядом, і знову зосередився цілком і повністю на своїй головній мішені. Обома руками впершись у поперек, він потягнувся. На мене війнуло кислим потом.

      – В армії собі спину підвередив, – пояснив Лебей. – Повна інвалідність. Лікарі так і не змогли її мені назад управити. Як хтось у вас, хлопці, спитає, що не так із цим світом, то кажіть їм от що: лікарі, комуняки й ніґери-радикали. З них трьох найбільші паскуди – то комуняки, а лікарі йдуть зразу за ними. А як спитають, хто вам таке сказав, то кажіть – Роланд Д. Лебей. Отак-от.

      І він з якоюсь недовірливою любов’ю торкнувся старого пошарпаного верху СКАЧАТЬ