40 днів Муса-Дага. Франц Верфель

Чтение книги онлайн.

      Розділ другий

      Конак Хам Селамлік[13]

      Антіохійський хюкюмет, як називають тут конак – резиденцію начальника округу, каймакама, – розташований у нижній частині нагірної фортеці. Це брудний, але місткий будинок, бо Антак’я – одна з найзалюдненіших провінцій Сирії.

      Ґабріель залишив конюха з кіньми біля Оронтського моста і давно вже чекає у великій конакській канцелярії. Він вручив секретареві свою візитівку, сподіваючись потрапити на прийом до самого каймакама.

      Приймальня була облаштована на турецький манір. Багратян знає все тут досконало. З сирої стіни обсипається штукатуркою незграбна олеографія, що зображує султана, два-три вислови з Корану, в рамочках. Шибки майже всюди розбиті та затулені фанерою. Підлога запльована, усіяна недопалками, в корості бруду.

      За порожнім канцелярським столом сидить чиновник і, втупившись удалечінь, час від часу цокає язиком. Ніхто не зважає на хмару тлустих м’ясних мух, що влаштували тут свій огидний концерт. Уздовж стін тягнуться низькі лави. На них очікують кілька відвідувачів. Турецькі й арабські селяни. Один із них не погидував сісти на забруднену підлогу, розстеливши під собою свій довгий бурнус, немов мав намір зібрати все сміття. Кислуватий, що віддавав кирзою, запах поту, курива, відсталості й убогості. Ґабріель знав, що в кожній країні канцелярії урядових установ пахнуть по-своєму. Але всім канцеляріям властиве одне: повітря, насичене міазмами страху та покори, з якими маленькі люди сприймають як невідворотне стихійне лихо свавілля державної влади.

      Нарешті строкато одягнений секретар із поблажливим виглядом провів відвідувача в меншу та чистішу кімнату, яка відрізнялася від інших ще й тим, що вікна в ній були цілі, стіни обклеєні шпалерами, а на письмовому столі лежали розкладені теки.

      Замість портрета султана на стіні висіла велика світлина Енвера-паші на коні. Ґабріель побачив парубка, котрий сидів за столом, рудого, в ластовинні, з короткими, за англійською модою, вусиками. Ґабріеля прийняв не каймакам, а мюдір[14], у чийому віданні було узбережжя – Суедія. Найвизначнішими в зовнішності господаря кабінету були неймовірно довгі, ретельно доглянуті нігті. Занадто щільно облягаючий його маленьку, субтильну постать сірий костюм у поєднанні з червоною краваткою та канарково-жовтими черевиками на шнурках довершував образ.

      Ґабріель одразу ж здогадався: «Він – із Салонік!» Ніяких даних для цього чоловік не мав, судив тільки за зовнішністю молодого чиновника. Салоніки були колискою молодотурецького національного руху, затятих прихильників західної орієнтації, котрі сліпо схилялися перед усіма формами європейського прогресу. Мюдір, без сумніву, належав до прихильників, а можливо, навіть і до членів «Іттіхата» – таємничого «Комітету єдності та прогресу», який зараз користувався необмеженою владою в імперії каліфа.

      Мюдір прийняв відвідувача дивовижно чемно і навіть підсунув йому СКАЧАТЬ