40 днів Муса-Дага. Франц Верфель

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ про свою близьку смерть, прийшов восени. Тим часом Багратяни оселилися в гарному будиночку, розташованому в горішніх кварталах міста. Жульєтта вважає життя в Бейруті задовільним. Тут є багато французів. У жінки бувають консули різних держав. Жульєтта і тут зуміла залучити в свій будинок людей, як, втім, і будь-де. Ґабріель щасливий, що вона не дуже важко страждає від вигнання. Нічого не вдієш! У Бейруті, порівняно з європейськими містами, хоча б жити безпечніше. І все ж Ґабріель не може не думати про садибу в Йогонолуку. У своєму листі Аветіс настійно благає його подбати про рідну домівку. Через п’ять днів після отримання листа приходить телеграма від доктора Петроса Алтуні з повідомленням про смерть Аветіса Багратяна.

      Тепер Ґабріель невпинно згадує про дім свого дитинства. Однак тільки-но Жульєтта забажала якнайшвидше їхати в Йогонолук, щоб успадкувати будинок, про який чоловік їй стільки розповідав, він лякається і йде на поступки. Ґабріель подає безліч доказів проти поїздки, але Жульєтта наполягає на своєму. Сільська самота? Нічого іншого вона і не прагне. Відірваність від світу, брак комфорту? Вона сама здобуде все необхідне. Це їй навіть подобається. Колись у батьків дружини був заміський будинок, вона там виросла. Якщо вони з Ґабріелем матимуть власний будинок, якщо їй дозволять обставити його по-своєму і бути в ньому повноправною господинею, сповниться її заповітна мрія, і цілком байдуже, в якому кліматі це буде. Незважаючи на радісну готовність дружини, Ґабріель намагається її відмовити, лякає, що скоро почнуться дощі. Набагато розумніше було б будь-що домогтися дозволу відвезти родину до Швейцарії! Але Жульєтта пручається. В її словах звучить виклик. Ґабріель, однак, не в змозі придушити в собі дивну тривогу та щемливе відчуття туги…

      Був грудень, коли маленька сім’я вирушила в дорогу, на батьківщину предків. Незважаючи на те, що потяги були переповнені військовими, мандрівка залізницею до Алеппо пройшла добре. В Алеппо Багратяни винайняли два автомобілі, вигляд яких був справді чарівним. Якимось дивом вони все ж дісталися брудною дорогою Антіохії. Там, біля мосту через Оронт, їх уже чекав керуючий маєтком Христофор із панською гарбою і двома возами для поклажі, запряженими биками. Не минуло й двох годин – а пролетіли вони непомітно, – як показався Йогонолук. «Загалом, не так усе це й лячно», – вважає Жульєтта.

      – Як я тут опинився?

      Суто зовнішній зв’язок подій не може слугувати вичерпною відповіддю на це запитання. І все ж урочисте здивування не полишає душу. Йому ледь чутно вторить внутрішня тривога. Початкові враження, стерті двадцятитрирічним життям у Парижі, мають відновити права громадянства. Ґабріель відводить застиглий погляд від свого будинку. Жульєтта і Стефан, звісно, ще сплять. Та й дзвони сільської церкви ще не закликають до недільної служби. Ґабріель оглядає долину. Там, трохи на північ, розташувалися вірменські села. Село шовківників Азіру звідси добре видно, а Кебусії, що подалі, вже не побачити. Азіру спить на темно-зеленому СКАЧАТЬ