40 днів Муса-Дага. Франц Верфель

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ знайшов замкненими старовинні ворота будинку Ріфата. Він довго стукав молотком у ковану міддю дерев’яну арку – ніхто не відгукнувся. Отже, ага Ріфат Берекет ще не повернувся з поїздки в Анатолію. Багратян знав: мета цієї поїздки – організувати допомогу вірменському народу, і все ж його засмутило, що він не застав одного свого батька.

      Повернувшись додому, Ґабріель вирішив далі околиць Муса-Дага більше не виїжджати. Причиною такого рішення став той чарівно-заспокійливий, відчайдушний вплив, який мала на нього (і що далі, то більше) гора. Коли вранці чоловік розчиняв вікно і вітався з горою, його незмінно охоплювало урочисте здивування, зрозуміти яке він був не спроможний. Муса-Даг щогодини змінював вигляд: то поставав щільною, суцільною масою, то крізь пронизаний сонцем серпанок здавався величезною пухнастою грудкою. Ця вічна в своїх перетвореннях сутність гори начебто додавала йому сил і мужності в тому сум’ятті почуттів і болісних міркувань, які з моменту появи пастора Арама Товмасяна позбавили чоловіка сну. Але як тільки він покидав покров Муса-Дага, то негайно втрачав мужність про все це думати.

      Тим часом уважні рейди офіцера навколишніми селами дали свої плоди. Він досяг, чого домагався: не тільки отримав порівняно повне уявлення про справи та дні тутешніх селян – плодівників, ткачів, шовківників, пасічників і різьбярів, але часом навіть мав можливість зазирнути в їхнє сімейне життя, в цей замкнутий світ. Правда, це не завжди було легко зробити. Спочатку багато земляків дивилися на нього, як на шляхетного іноземця, хоч він був із місцевих землевласників і пов’язаний із ними загальною національною приналежністю. Природно, Аветіс-молодший був їм куди ближчим, незважаючи на те, що цей скупий на слова дивак не вдостоював увагою жодної людини, не виключаючи Грікора, Тер-Айказуна, вчителів, та й у селах мало бував. Що з того? Адже похований він на тутешньому цвинтарі, серед їхніх небіжчиків!

      Згодом, однак, селяни пройнялися довірою до Ґабріеля і потай навіть сподівалися, що прийде час і той стане для них опорою. Ефенді був, звісно ж, впливовим чоловіком, знаним за кордоном, котрого в силу його впливу турки остерігалися. Поки він живе в Йогонолуку, біда, може, й мине мусадазькі селища. Ніхто не усвідомлював, наскільки виправдані ці надії, але це вігравало тут свою роль і не тільки. Якщо Ґабріель настільки ж мало, як і всі навколишні, загадував про майбутнє, то його все ж відрізняло від них чимало: по очах чоловіка, по тривозі, що виходила від усієї постаті, з його запитань, нотаток, які робив, можна було вгадати, що він про щось зосереджено міркує і зайнятий чимось особливим. Саме це й вирізняло цього чужинця серед оточуючих. Всі погляди були звернені на Багратяна, тільки-но він з’являвся. Його стали запрошувати до багатьох осель.

      Кімнати за тутешнім звичаєм були майже порожні й усе ж вражали Ґабріеля своєю охайністю та затишком. Глинобитну підлогу встеляли чисті циновки. Сиділи зазвичай на тапчанах, покритих добротними килимами. Тільки у н� СКАЧАТЬ