40 днів Муса-Дага. Франц Верфель

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ прогулянку, у нього є певна мета. Й ось перед ними відкрилася своєрідна тераса, сюди він і прагнув. Виступаючи з тіла гори, вона нависає над безоднею. Велетенська кам’яна рука, розчепіривши пальці, тримає її, як чашу, на долоні. Це – усипана камінням скеляста плита. Вона величезна, на ній умістилися б два будинки. Морські бурі, яким тут є де розгулятися, пожаліли тільки кілька кущів та агаву з жорстким, немов шкіряним, листям.

      Ця зависла в повітрі плита так далеко виступає вперед, що коли людина, котра прагне смерті, кинеться звідси в морську безодню, що на чотири сотні метрів нижче, то відразу ж потрапить на дно, навіть не розбившись об скелі.

      Стефан, як це вчинив би кожен хлопчик, хоче підбігти до краю виступу, але батько рвучко відтягує сина і довго не відпускає його руку. Вільною кінцівкою він показує околиці:

      – Там, на півночі, ми могли б побачити Александреттську бухту, якби не мис Рас-ель-Ханзір, Свинячий ніс, а південніше – навіть гирло Оронта, але гора там несподівано утворює дугу…

      Стефан уважно стежить за вказівним пальцем батька, яким той обводить півколо бурхливого моря, і раптом питає те, що не має стосунку до мапи місцевості:

      – Тату! А ти справді підеш на війну?

      Ґабріель не помічає, що все ще судомно стискає руку сина.

      – Так! З дня на день чекаю наказу.

      – А це обов’язково?

      – Інакше не можна, Стефане. Усі турецькі офіцери запасу зобов’язані з’явитися в свій полк.

      – Ми ж не турки. І чому вони тебе відразу не забрали?

      – Очевидно, в артилерії поки що катма гармат. Коли будуть сформовані нові батареї, закличуть усіх офіцерів запасу.

      – А куди вони тебе пошлють?

      – Я перебуваю в розпорядженні четвертої армії, вона дислокується в Сирії та Палестині.

      На Багратяна заспокійливо діє думка про те, що він на якийсь час буде відряджений в Алеппо, Дамаск чи Єрусалим. Може, вдасться взяти з собою Жульєтту та Стефана. Син відгадав те, про що міркує батько:

      – А ми, тату?

      – Ото ж бо й річ…

      Не давши йому закінчити, Стефан пристрасно просить:

      – О, тату, будь ласка! Залиши нас тут! Мамі також дуже подобається жити в нашому домі.

      Синові хочеться заспокоїти батька, запевнити його в добрих почуттях матері, адже вона тут на чужині. З рідкісною чуйністю вловлює він боротьбу двох світів у житті своїх батьків. Але Багратян задумливо каже:

      – Найкраще було б спробувати відвезти вас через Стамбул у Швейцарію, але, на жаль, столиця зараз також стала театром воєнних дій…

      Стефан притискає стиснуті п’ястуки до грудей:

      – Ні, не треба в Швейцарію! Залиши нас тут, тату!

      Ґабріель із подивом дивиться в благальні очі хлопчика. Чи не дивно це? Дитина, котра ніколи не бачила вітчизну праотців, наперекір усьому з нею пов’язана! Те, що живе в самому Ґабріелі, прихильність до цієї родової гори Багратянів, Стефан, котрий народився в СКАЧАТЬ