Коханець леді Чаттерлі. Девід Герберт Лоуренс

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ тихо. Вона легко, співчутливо погладила його по голові, що лежала в неї на грудях.

      Звівшись, він поцілував їй обидві руки, потім обидві її ноги у замшевих пантофлях, мовчки відійшов у бік кімнати і стояв, повернувшись до неї спиною. Кілька хвилин панувала тиша. Потім він повернувся і підійшов до неї, коли вона сіла на своє колишнє місце біля вогню.

      – А тепер, я думаю, ви мене зненавидите, – сказав він тихо і кволо. Конні швидко глянула на нього.

      – Чому? – спитала вона.

      – З ними завжди так, – мовив він. Потім схаменувся: – Я… я кажу про жінок.

      – За це останнє я просто повинна вас зненавидіти, – обурено сказала вона.

      – Я знаю! Знаю! Так і повинно бути! Ви страшенно добрі до мене! – знічено вигукнув він.

      Її здивувало, чому він так принижується.

      – Чому б вам не присісти? – спитала вона. Майкліс глянув на двері:

      – Сер Кліффорд, – сказав він, – не буде… не буде?…

      Конні на мить замислилась.

      – Мабуть, що так, – сказала вона і знову подивилась на нього. – Я не хочу, щоб Кліффорд знав… або навіть здогадувався. Це так глибоко його поранить. Але я не думаю, що ми вчинили зле, а ви?

      – Зле? О Боже мій, звісно, ні! Ви просто занадто добрі до мене… Мені цього не витримати.

      Він одвернувся, і вона побачила, що наступної хвилі він розридається.

      – Але ж ми не дамо йому взнати, так? – вела вона далі. – Це завдало б йому болю. А якщо не знаєш, не підозрюєш, тобі й не болить.

      – Щодо мене, – мовив він майже грубо, – то від мене він нічого не дізнається. Ось побачите. Щоб я та себе занапастив! Ха-ха! – він глухо, цинічно засміявся з цієї думки. Вона з подивом спостерігала за ним. Він спитав:

      – Можна мені поцілувати вашу руку й піти? Я думаю проїхатися до Шеффілда, там поснідаю, якщо можна, і повернуся сюди до чаю. Чи можу я щось для вас зробити? Чи можу бути впевненим, що ви не ненавидите мене – і не зненавидите згодом? – В останніх його словах забриніли нотки відчайдушного цинізму.

      – Ні, я не зненавиджу вас, – відповіла вона. – Я вважаю, що ви дуже милий.

      – Ах, – гарячково промовив він. – Мені так приємно, що ви сказали саме це, а не те, що ви мене кохаєте! Це важить набагато більше… Тоді до вечора. Мені треба добре все це обмізкувати.

      Він покірно поцілував їй обидві руки й пішов.

      – Я не думаю, що зможу витерпіти цього молодика, – зізнався Кліффорд за ланчем.

      – Чому? – спитала Конні.

      – Він – просто хам, позолочений ззовні… Тільки й вишукує, чим би ще похизуватись.

      – Я думаю, люди були такі жорстокі до нього, – сказала Конні.

      – А тебе це дивує? Ти думаєш, він марнує свою квітучу юність, щоб вершити благі діяння?

      – Я думаю, в ньому є якась великодушність.

      – До кого?

      – Точно не знаю.

      – Звичайно, не знаєш. Боюся, СКАЧАТЬ