Коханець леді Чаттерлі. Девід Герберт Лоуренс

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ кого не належав… до вищих класів англійського суспільства. Як вони втішалися, надававши йому штурханів! І як же він їх ненавидів!

      Попри все це, він подорожував із шофером і служником у вельми елегантному автомобілі, цей дублінський сіромаха.

      Було в ньому щось, що сподобалося Конні. Він не пнувся догори, не плекав жодних ілюзій стосовно самого себе. Він розмовляв із Кліффордом розважливо, коротко й змістовно, обговорюючи все, що Кліффорд хотів знати. Він не витрачав зайвих слів і не дозволяв собі захопитись. Знав, що його запрошено до Рагбі, щоб отримати з нього деяку користь, і, як старий, хитрий, незворушний гендляр, чи то навіть неабиякий гендляр, він вислуховував запитання й відповідав на них, економлячи емоції.

      – Гроші! – казав він. – Гроші – то свого роду інстинкт. І робити гроші – це просто риса людської натури. Це навіть не справа, не фокус, якого можна навчитись, а просто своєрідний потяг твоєї вдачі: як уже почав, то робиш гроші і прямуєш все далі, – аж до кінця, я думаю.

      – Але треба ж почати, – вставив Кліффорд.

      – Так, аякже! Треба туди влізти. Бо як залишишся зовні, не зможеш нічого вдіяти. Потрібно прокласти собі шлях всередину. Та коли вже туди вскочиш, все піде саме по собі.

      – А ви могли б заробляти гроші чимось іншим, окрім п’єс? – спитав Кліффорд.

      – О, певно, що ні! Я міг би бути гарним письменником або поганим письменником, – але тільки письменником, драматургом, тобто тим, ким я є і ким мені судилося стати. Про інше не може бути й мови.

      – І ви думаєте, що вам судилося бути саме автором популярних п’єс? – спитала Конні.

      – Тільки так! – відповів він, рвучко повернувшись до неї. – У цьому нема нічого особливого! Як і в популярності. Мої п’єси насправді не мають у собі нічого, що б робило їх популярними. Не в тім річ. Вони просто як погода… щось таке, що є очікуваним на даний момент.

      Він звів свій повільний, пройнятий незбагненною зневірою погляд на Конні, і вона ледь здригнулася. Він здавався таким старим… безмежно старим, немовби зліпленим із прошарків різноманітних розчарувань, що відкладалися в ньому як геологічні пласти. І в той же час він був по-дитячому безпорадним. Певним чином, вигнанець, але відчайдушно мужній у своєму щурячому існуванні.

      – Врешті, вражає й те, що ви стільки вже досягли як для свого віку, – розсудливо сказав Кліффорд.

      – Мені тридцять… так, мені тридцять! – мовив Майкліс несподівано різко, з дивним смішком – глухим, переможним, гірким.

      – Ви самотні? – спитала Конні.

      – Що ви маєте на увазі? Чи живу я сам-один? У мене є слуга. Він грек, принаймні він так запевняє, – і повний невіглас. Але я його тримаю. А ще я збираюся одружитись. Так, авжеж, мені конче треба одружитись.

      – Це звучить так, ніби ви збираєтеся вирізати гланди, – засміялась Конні. – То це буде насильство над СКАЧАТЬ