Оріон Золотий. Театр (збірник). Іван Драч

Чтение книги онлайн.

      Уявляю собі, що тут сталося…

      В тім-то й річ, молодице, що зась твоїй уяві.

      Що, Петро приїхав… і убив…

      Не убив, а украв…. серед білого дня…

      Украв… серед білого дня… що украв?

      Не що, а кого, Наталку украв з весілля!

      Степка ридає. Марина її заспокоює.

      Не плачте, моя дорога мамо, не треба.

      Не плачте, їй-богу, вони знайдуться.

      Бодай би вони пропали, чого їм знаходитись!

      Зараз такі, молодице, безбожні часи настали,

      Зараз дівка без її власного дозволу не крадеться.

      А як украв уже, щоб ти був запропастився,

      То колись уже ховалися на край світу —

      На Сахалін чи десь на Вогненну Землю,

      А зараз оце – під спідницю до баби…

      Як це – до баби? Вони що – у нашій хаті?

      В тім вся біда, що не в моїй вони хаті.

      Колись то було, років, мабуть, з п’ятдесят,

      Це було за Польщі, коли я дівувала,

      Так украв був один дівку таки з весілля,

      То аж в Америці опинився був з нею.

      Тепер оце аж приїхали – пан такий, хоч куди,

      Миє вікна в ООНі і, кажуть, якось без ганчірки.

      Так приїхав оце в село і думав, що мирно буде.

      А той, у кого вкрали, не забув-таки, не простив:

      Сидір, що сторожем на конюшні; на вухо недочуває,

      Вибив американові переднього золотого зуба,

      Замірявся й на другого – сільрада притримала.

      Одсидів своє за напад на іноземця.

      Та який він йому іноземець, коли першу жінку украв?

      А цей, бач, Петро, украв, то ховайся в Сибір, як у пазусі,

      А вона його, внучка моя, приконвоїрувала до баби.

      Та й як ще украв, хіба по-людськи украв?

      Машину чужу на цугундер, сидить в кабіні

      І до Наталки виморгує: «Давай, мовляв, скільки чекати!»

      Дурепа моя розвісила вуха, молодого – рукою,

      Свекруху – ногою, а свекра – вже чим попало,

      І нумо до нього в машину, в весільнім вінку.

      Петро таки на БелАЗі, а Копачі – легковими за ним,

      Така тепер молодь, господи, женеться – спитай, куди?!

      Летіли, то збили (Марино, тепер тримайся) Мавку,

      бортом зачепили.

      Що воно тепер буде! Смерть – Копачі сказали!..

      Господи, це ж чия голова?