Оріон Золотий. Театр (збірник). Іван Драч
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу Оріон Золотий. Театр (збірник) - Іван Драч страница 38
Название: Оріон Золотий. Театр (збірник)
Автор: Іван Драч
Издательство: Фолио
Жанр: Драматургия
isbn: 978-966-03-7603-8
isbn:
Скажу одне: учитель передовсім
Повинен бути добрим, а без цього
Ні к бісу не годяться всі теорії.
Багато з нас – було, і є, чи ж буде! —
Своє невміння спілкуватись з дітьми
Нахабно хочуть замінить наказами.
А наш колега, той же прагне серцем
Прийти до серця – вірити дитині.
З повагою, так, з повагою до дитини.
Виходить, що без цього ні до чого
Всі набундючені слова.
Тож прошу, Вчителю.
Входить Вчитель. Входить Хор, він розділений на двоє – одна частина в чорному з різками, друга в білому з павиним пір’ям: Чорний хор і Білий хор.
Найясніша в нас мета:
М’якість, ніжність, чистота.
Принесуть найбільшу користь
Строгість, жорсткість і суворість.
Потім Білий і Чорний хори об’єднуються спільно:
– Пеленати в пелюшки?
– Ставити навколішки?
– А шмагать чи потурати,
Як не можна дати ради?!
– Чи карати, чи без кари?
– Та карають лиш нездари,
А всі здібні вчителі
Не виховують на злі,
Бо не виростить покара
Буйнокрилого Ікара!
– Заохочення – мій стимул!
– Як захочу, то ростиму,
Не захочу, хоч ви трісніть,
Словеса всі ваші – прісні!..
Найясніша в нас мета:
М’якість, ніжність, чистота.
Принесуть найбільшу користь
Строгість, жорсткість і суворість.
Слово Вчителю.
Одні – за м’якість, інші – за суворість,
Я – за вимогливість при ніжності душі.
Мене колега тяжко звинуватив.
Вважає він, що я відходжу
Од вірного тлумачення питань
І класовості, і гуманності.
Мене колега тяжко звинуватив.
Мені колега дорікає в тому,
Що я навдивовижку однобічний:
Геть відмітаю начебто вимогливість
І наголошую я тільки на повазі —
У цьому сенс і мудрість дорікання?!
Та досі я не можу зрозуміти,
Чому це доброта і ласка до дітей
Учено оголошується так:
Абстрактний гуманізм – і не інакше,
Ось цього я не можу зрозуміти.
І вразив мене дивовижний дух
Якоїсь підозріливості лютої
До кожної дитини, так, до кожної,
Дух недовір’я до людини вразив —
Мене завжди недовірки вражають.
І здивував ще погляд опонента,
Що лиш покаранням живі ми й будем жити,
Покарання – це доконечна штука,
Покарання – це люта необхідність,
Покаранню – осанна і осанна!
Я – не картяр. Та й істина – не карта,
Їх не знайдеш в колоді раз у раз.
Та й козир теж – це не щаслива вдача,
А це врожай кривавого СКАЧАТЬ