Коханка з площі Ринок. Андрій Кокотюха

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ матюкливу фразу, наслідуючи манеру київських візників звертатися до лінивих коней. Бульбаш ніколи раніше не чув від пана адвоката нічого подібного. Тим більше не чекав, що той наважиться лаятися тепер, у своєму становищі. Хотів відповісти, навіть розкрив рота – але, уздрівши на сходах домовласника, закрив його, почухав бороду й пішов геть, лишивши Клима та Зінгера сам на сам.

      – Ви надовго, пане Кошовий? – запитав той тихо, витираючи хусткою вологу від поту лисину.

      З приходом до Львова російської армії домовласник зняв незмінну ярмулку й заховав подалі. Бульбаш, знахабнівши, почав вимагати собі додаткову платню, інакше погрожував розказати православним, хто тут справді мешкає. Домовласник, не знаючи, що робити, не найшов нічого кращого, як прийти з цим до Клима. Той, розуміючи власне хистке становище, усе ж відкликав Гната, притиснув до стіни й сказав:

      – Думаєш, пан Зінгер ховається за іконами? Хіба по ньому не видно, скотино ти така, якого він походження? Так шановне панство виявляє свою лояльність, гов’ядина ти! На лояльних містян зібрався доносити? Налаштовувати інших проти нової влади? Хіба не чув розпорядження – людей не накручувати, не лякати, всіляко пояснювати переваги Російської імперії? Ходи зі мною, разом у поліції погуторимо.

      Бульбаш намагався опиратися, та потім зрозумів – Кошовий говорить діло. Все лишилося, як є. Більшість пожильців вирішила не тікати з міста, хай вже буде, як буде. Стало погано: люди швидко збідніли, скотилися до злиднів, платити за проживання нічим, заощадження танули, кошти йшли на їжу, їх витягав чорний ринок. До всього каналізація та водогін почали працювати з перебоями, тут жоден домовласник нічого не міг удіяти. Трималися на плаву ті, хто пускав російських офіцерів чи інших, котрі дістали у Львові службу та платню. Зінгерам пощастило: практика насильницьких виселень їх оминула, бо пожильці зберігали нейтралітет та відповідну до часу лояльність. І водночас не пощастило – довелося спершу знизити платню, потім – узагалі про неї забути невідомо, на який час.

      – Не знаю, чи надовго, пане Зінгере, – чесно відповів Клим. – Зараз ані Бог, ані чорт нічого напевне не знають.

      – Ваша правда, – погодився той. – Маєте знати: я дуже тішуся, що вас випустили.

      – Та де, – сумно посміхнувся Кошовий. – Я й сам не знаю, чи звільнили мене, чи ні.

      – Як то так?

      – ¶Буває. Скажіть краще, хтось зайняв мої апартаменти?

      – Поки Бог милував. Сам дивуюся, маю дуже вдале місце.

      – Я перевдягнуся, бо на мене чекають. Повернуся – поговоримо, як буде час.

      Зінгер зник у себе, а Кошовий, піднявшись, відчинив двері, зайшов.

      Тут лишилося все, як було – розкидане, вивернуте, розкурочене після трусу. Книги, взуття, білизна та одяг валялися перемішані всюди, де їх кинули. Не стримавшись, Клим нахилився, підняв із підлоги та склав стосиком на робочому столі кілька книжок, від однієї з яких відірвали палітурку: бо українською мовою, під обкладинкою такого видання могло, як казали, бути щось крамольне, незаконне, спрямоване СКАЧАТЬ