Амазонка. Київ–Соловки (збірник). Валентин Чемерис

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ фашистські каральні органи – таємна політична поліція (гестапо), таємна польова поліція, оперативні формування, створені для масового знищення населення – «айнзатцгрупи», «зондеркоманди», підрозділи військ СС.

      Також були створені допоміжні органи із так званого місцевого самоуправління, що стали придатком окупаційних установ, які мали допомагати фашистам насаджувати «новий порядок». На допомогу гестапо також була створена так звана «українська охоронна поліція» із кримінальних елементів та зрадників Батьківщини.

      І посипались на беззахисне населення численні накази та розпорядження, що починалися, як правило, одним словом: «забороняється», а закінчувалися загрозою розстрілу. Заборонялося: ходити вулицями з 18-ї до 5-ї години, був суворо заборонений в’їзд у місто осіб, які в ньому не проживають. Місцевому населенню заборонялося користуватися магазинами та ресторанами, залізницею, електричною енергією і телеграфом. Окупанти поперейменовували на німецький лад всі головні вулиці, площі, кінотеатри міста.

      Почалися розстріли. Вже через десять днів після захоплення міста на його околиці, в Бабиному Яру, фашисти розстріляли 52 тисячі киян. Звідтоді зловісна назва «Бабин Яр» стала символом всієї політики окупантів, а найпоширенішим методом знищення населення стало масове взяття заручників.

      22 жовтня 1941 року комендант Києва Ебергард оголосив про розстріл 100 заручників, 2 листопада – про розстріл 300, 29 листопада він знову повідомив про страту 400 заручників. І так мало не кожного дня хапали безневинних людей, оголошували їх «заложниками» і відразу ж розстрілювали. У все тому ж таки Бабиному Яру, що став уже традиційним місцем страти. Жорстокі розправи чинили в таборах військовополонених, найбільші з яких – Дарницький і Сирецький, де загинуло до 100 тисяч чоловік. Тисячі й тисячі загинули в таборах смерті на Мишоловці, на вулиці Керосинній.

      Вже через три місяці після окупації гітлерівці встановили нормоване постачання хліба. Норма була – менше двохсот грамів на тиждень. Тож і не дивно, що невдовзі, з початком зими, у Києві спалахнув голод. Почалися епідемії хвороб, зокрема спалахнув тиф, дизентерія – від жалюгідного хліба-сурогату, що випікався для населення. Мало не половина мешканців Києва взимку 1942 року – це були інваліди та хворі. В місті ніхто не займався питаннями благоустрою та комунального господарства, водогін, лазні та каналізація не діяли.

      Киян грабували й оббирали всі, як хотіли. Особливо німецька солдатня. «Зайшовши до міста, фашисти відразу ж почали нишпорити в квартирах, – згадує очевидець тих подій, якому вдалося пережити окупацію. – Спокою не було ні вдень, ні вночі. Якщо що-небудь подобалось, відразу ж забирали…»

      У місті почали діяти 23 німецькі фірми, зокрема – Круппа, Сіменс-Шуккерт, «Ганебек», «Усма», «Асід-Україна» – вони викачували з міста те, що не встигли забрати окупаційні чиновники та німецька солдатня. Пограбування досягло небачених розмірів. Для того щоб вивезти награбоване майно, окупантам знадобилося 495 ешелонів по 50 вагонів кожний. Все, що фашисти не могли вивезти – знищували. Із 1176 підприємств Києва було зруйновано більше 800. Систематично знищувалися житлові СКАЧАТЬ