Амазонка. Київ–Соловки (збірник). Валентин Чемерис
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Амазонка. Київ–Соловки (збірник) - Валентин Чемерис страница 36

СКАЧАТЬ Україну, гестапо почало виловлювати членів ОУН і страчувати їх як ворогів «Великої Німеччини». (Німцям не була потрібна якась там Україна, на її землях вони планували збудувати свій фатерлянд, тож націоналістів знищували.) Потрапив у засідку і Улас Самчук разом з іншими оунівцями. Німці мали знищити і його, але тут втрутився щасливий випадок. Виявилося, що в Рівному на посаді начальника цивільної поліції рейхскомісаріату «Україна» працював не хто інший, як син Германіки фон Лінгейсгайм – Герман Блюме. Користуючись своєю владою, він розпорядився випустити Уласа Самчука з рівненської в’язниці – так Улас врятувався. Після війни жив і працював у Німеччині, був одним із засновників і головою літературної організації МУР, а по переїзді до Канади у 1948 році став засновником Організації українських письменників «Слово». Його ім’я ще за життя його носія стало відоме в країнах Європи та Америки. Один з біографів письменника зазначатиме, що «вражає не те, що на українській землі народився цей винятково сильний творчий талант, а те, що він вижив, не зісох у „волинській тихій стороні“, в абсолютно безпросвітних обставинах».

      У повоєнний період Улас Самчук написав роман-хроніку «Юність Василя Шеремета», драму «Шумлять жорна». У незакінченій трилогії «Ост», «Мертвий хутір» і «Темнота» зобразив українську людину та її роль у незвичайних і трагічних умовах підрадянської дійсності. Темою його останніх книг стала боротьба УПА на Волині (роман «Чого не гоїть вогонь») та життя українських емігрантів у Канаді, він видав книги спогадів «П’ять по дванадцятій» та «На білому коні».

      Не стане Уласа Самчука в Торонто 9 липня 1987 року. Але й сьогодні його ім’я на слуху. Вийшла дослідницька книга Гаврила Чернихівського «Улас Самчук: сторінки біографії» у 2005 році, яка є першим ґрунтовним дослідженням про «українського Гомера XX століття». Про Уласа Самчука Ігор Фарина написав повість «Пекуча чужина» (2005).

      У жовтні 1993 року в селі Тилявка Шумського району Тернопільської області відкрито літературно-меморіальний музей письменника У. Самчука.

      У м. Луцьку нещодавно на його честь була перейменована вулиця, раніше знана як вул. К. Цеткін. На ній встановлено пам’ятну дошку.

      У м. Рівному діє Літературний музей Уласа Самчука.

      Дорогою ревли великі армійські машини, повні солдатів у касках з автоматами на грудях – вони сиділи в кузові на лавах тісно, застиглі, неначе не живі, а якісь ідоли-бовдури, солдати чужої імперії, що сунула завойовувати Україну.

      Попереду машин і позаду них повзли, брязкаючи гусеницями, танки. А там, куди вони повзли, вдалині здіймалися бані Софійського собору.

      Там був Київ.

      А понад дорогою при маленькому базарчику, що стихійно там виник (в окупації всі жили тільки з базару), сиділи бабусі й продавали якусь зелень зі своїх городів і злякано позиркували на машини, що, чадячи димом, проповзали мимо них та їхнього базарчика на Київ – он він, попереду вже видніється.

      Крайня бабця в чорній СКАЧАТЬ