Амазонка. Київ–Соловки (збірник). Валентин Чемерис

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ тож прислухалися до порад відомої поетеси й голови Спілки і разом з нею намагалися створити правдиве українське мистецтво. Інші, «виховані більшовицькою пропагандою», націоналістичних ідей не сприймали, хоча… Один поперед одного спішили пристосуватися до нових реалій, «переорієнтовувалися», а це значить, що одні імена заміняли іншими. Раніше писали про Сталіна, тепер про Гітлера. І бігом несли свої писання до «Літаврів»: друкуйте пошвидше, це ж про самого фюрера великого німецького народу! Посипались славослів’я на адресу «визволителів». Теліга такі римовані вправи не приймала і друкувати категорично відмовлялася – ображені «творці» бігли з доносами на неї до гестапо.

      Доноси множилися жахливо швидко, над головою Олени Теліги почали згущуватися чорні хмари.

      Про роботу Олени Теліги на посаді редактора «Літаврів» один з авторів так після війни згадуватиме:

      «Я передав редакційну теку „Літературного додатку“ пані Телізі. Вирішено випускати окремо від „Українського Слова“ літературний часопис, якому пані Теліга дала назву – „Літаври“. Така назва всім нам, редакційним працівникам, була до вподоби. І ніхто з нас її не заперечував – така свіжа і головне бойова, що відповідала духові наших революційних буднів і свят.

      – Нехай гримлять наші „Літаври“, щоб аж світ почув, – сказав хтось із нас із піднесенням.

      Олена Теліга уважно перечитувала кожен матеріял, деякий позначала червоним олівцем і відкладала окремо. Інші клала, вже без порядку, в одну купу, а потім подала їх мені:

      – Прошу цей мотлох кинути до коша, – сказала мені, – це фольксдойчівська графоманія. Це, мабуть, ті ж самі писаки, що й Сталінові так щедрували. Як по-вашому? А гляньте ось на цю нісенітницю – „Серце німецького вояка“. Це писала пані Н. К. Яка швидка, вже встигла розкусити й серце німецького вояка! Бідна жінка, я можу їй тільки співчувати, але не можу помогти. Хай береже в своєму альбомі. „Літаври“ – тільки для українського серця».

      Ще зішлемось на конкретні факти, що їх наводить Надія Миронець у своїй праці «І злитись знову зі своїм народом»:

      «Яр Славутич, який у роки війни сам був підпільником, за дорученням Чернігівської Січі відвідував столицю і як молодий поет спілкувався з Оленою Телігою, також свідчив, що вона засуджувала некритичне ставлення деяких авторів до німецького фашизму. Він не раз чув її блискучі промови на нелегальних зібраннях. „О. Теліга, – писав він, – палко викривала політику Гітлера щодо України, називаючи німецьких фашистів і всіх російських комуністів колонізаторами, загарбниками, ворогами української самостійности“. Про свої враження від зустрічі з нею Яр Славутич розповів у біографічній поемі „Моя доба“, де є спеціальний розділ „Теліга в Києві“. У ньому відображені жахливі картини окупованого фашистами Києва, коли на зміну московським зайдам наринули німецькі орди й „несуть неволю, нищення і гніт“.»

      Нараз, як грім із темрявих небес,

      Літаври СКАЧАТЬ