Амазонка. Київ–Соловки (збірник). Валентин Чемерис

Чтение книги онлайн.

      Захоплять владно зголоднілі груди

      Своє повітря – тепле та іскристе!

      О, як це точно, до подробиць, до найглибших тонів було нею наперед вичуте, і яке чудо, що все це так здійснилося! Олена слухала ці свої власні слова, які я їй декламував, і в її очах світилася екстаза».

      У першому ж селі Стібному, куди вони зайшли за адресою, що її мали, повсюди виднілися занедбані господарства, де-не-де бачили людей. Ті розповіли про тяжкі недавні роки, коли їх викликали на допити. У селі майже не залишилося молоді – одних вивезли до Сибіру, інших забрали до війська, а хто й сам пішов за Сян – туди, звідки Улас Самчук та Олена Теліга оце щойно прийшли. Вцілілі селяни якось господарювали, аби не померти з голоду.

      Це не так давно писала Теліга.

      Теліга й Самчук поснідали в місцевого панотця, застерегли його (він бідкався) не шукати ніякої підводи, зібрали свої речі і вирушили вздовж Сяну… А потім були містечка і села – Медики, Мостиські, Щетині, Луцька Воля, Ляшки Гостинцеві, Цвіржа, Солом’янка, Судова Вишня, Довгомостиське… Зупинялися лише перепочити у місцевих священиків та вчителів, підводами, а де й пішки (лише на останньому відрізку дороги трапилася випадкова машина) дісталися до Львова, на вулицю Академічну, 8, де містилася головна квартира ОУН. Там їх зустрів Ольжич та інші знайомі оунівці.

      Це було як наслання злих чорних сил, як прокляття, що віками бовваніло-скаженіло на Русі, а потім і в Україні, коли свої йшли на своїх, коли щедро сіялися чвари-розбрати, коли свої орали тугу, сіяли смуток…

      Ще автор «Слова о полку Ігоревім» з жалем-тугою писав, як князі «Самі на себе крамолу кували, / А погани на Руську землю переможно набігали…»

      Про це вже в Україні Кобзар застерігав, щемним криком благав:

      Ці рядки довелося згадати Олені Телізі у Львові, де вже між своїми почалися чвари-розбрати, коли члени єдиної організації почали ділитися на «наших» і «не наших» і навіть влаштували Олені Телізі та Уласу Самчуку обструкцію, коли вони виступали 23 липня в Спілці українських письменників.

      Другодні Олена в листі до Михайла Теліги поділиться своїми враженнями, що чвари не затихають між своїми у Львові, які «роблять з себе мучеників і героїв, а на нас, емігрантів, дивляться, як на втікачів до вигідного життя, – це було просто обурююче».

СКАЧАТЬ