Ратники князя Лева. Петро Лущик

Чтение книги онлайн.

      – Ось ми й зустрілися. Говори. Але попереджаю: ти перервав нашу розмову. Сподіваюся, твоя чолобитна варта цього. Хто ти?

      – Моє ім’я, князю, тобі нічого не скаже. Мене звати Тугар.

      Це ім’я справді нічого не говорило княжим братам.

      – Але його має знати воєвода Світозар, – продовжив Тугар.

      Почувши це, Лев переглянувся з Мстиславом. Цей невідомий переслідувач йому не сподобався. Принаймні тим, що знав таке, про що знати не повинен.

      – Звідки Світозар знає про тебе? – недовірливо запитав Лев.

      – Боюся, ти не зрозумів мене, князю. Воєвода не знає про мене. Він повинен знати моє ім’я.

      – Нічого не розумію, – зізнався князь. – Ти з ним бачився?

      – Так, але це було дванадцять років тому, коли я ще був підлітком.

      – Далі?

      – Я шукаю свого брата Неждана.

      – Я маю його знати? – здивувався Лев.

      – Ні. Звісно, ні. Але я дізнався, що тут, у Львові, його забрав із собою Світозар, коли відбував за твоїм наказом.

      Брати знову перезирнулися.

      – І ти хочеш знати, куди я відправив Світозара?

      – Так, князю! Знаю, що там я знайду і брата.

      – Чому ви загубилися? Я так розумію, що й тобі дванадцять років тому було не набагато більше, – засумнівався Мстислав, який досі лише мовчав.

      – П’ятнадцять, – повідомив Тугар. – Я змушений був залишити рідний дім.

      – Де?

      – Далеко звідси на півночі. У Луковому.

      Назва села здалася братам знайомою, але пригадати, де про нього чули, вони не могли. Лев уже хотів поставити Тугарові ще запитання, але Мстислав випередив його.

      – Соломоничі! – вигукнув він.

      І тут старший брат згадав події справді дванадцятирічної давнини, на які всі покладали неабиякі, але вже не справджені надії.

      – Тобі щось відомо про тамплієрів? – запитав він.

      – Саме з ними я й залишив село, – відповів Тугар.

      – Сам звідки?

      – З Палестини.

      Лев замислився.

      – Вважай, що ти нас зацікавив. Давно у місті? – запитав він.

      – П’ятий день. Зупинився у Лісника Стояна.

      Лев широко усміхнувся.

      – Не найдешевший варіант, – зазначив він.

      – Та я вже наступного дня зрозумів, але, чесно кажучи, можу собі це дозволити, та й оповідач зі Стояна чудовий. Саме від нього я й дізнався про Світозара, – сказав Тугар.

      – Підеш із нами. Можливо, я тобі чимось допоможу. Але й ти розповіси нам усе, що мене цікавить, – мовив Лев і, обернувшись до Мстислава, додав: – А ти ще не хотів піти зі мною у місто!

      Звичайно, піднімалися на гору значно довше, ніж спускалися, але ніхто не нарікав, лише Мстислав подумки згодився з планами брата побудувати замок отут, при болоті.

      IV

      Минуле, яке колись СКАЧАТЬ