Ратники князя Лева. Петро Лущик

Чтение книги онлайн.

      Мстислав перечекав цей словесний потік брата, потім обережно запитав:

      – І що ти робитимеш?

      Лев іронічно подивився на нього. Безумовно, саме за відповіддю на це питання і відправив Василько наймолодшого племінника до Львова.

      – Що робитиму? А давай пройдемося містом! – несподівано запропонував він.

      – Навіщо? – здивувався Мстислав.

      – Покажу тобі, що хочу зробити тут.

      – Брате, ти мене дивуєш. Пробач, але у тебе майже відібрали королівство, а ти ведеш мене у місто, щоб показати, які церкви збираєшся побудувати?

      – Саме так! Пішли, не пошкодуєш.

      Мстиславу нічого не лишалося, як погодитися на дивну пропозицію брата. Вони тихенько звивистою стежиною спустилися у місто. Дорогою Мстислав уважно поглядав на місто, що розкинулось біля південного підніжжя гори. Саме місто розділилося на три нерівні частини. Одна займала гору, з якої саме спускався Мстислав з Левом, із замком на самій вершині і дитинцем біля її підніжжя; тут жив сам князь із челяддю. Друга частина займала значно більшу площу і тулилася до гори, ближче до дитинця. Власне це й було місто. Люди тут жили ще до того, як батько братів, князь Данило, вирішив побудувати замок. Мстислав відзначив, що й будинки тут багатші, й не туляться один до одного, і кам’яна церква посередині. Далі від гори, понад річкою, розкинулося третє поселення. Колись Лев розповідав, що батько дозволив людям, котрі розбирали за наказом монголів міські мури, залишитися у Львові, виділивши для них заболочену місцину на півдні. Лише вісім років минуло відтоді, а місто розрослося і вже не вміщалося у відведеній площі.

      Мстислав здивувався, помітивши, що прямують вони саме туди. Він вирішив наразі не запитувати, залишивши питання на потім, коли вони повернуться у замок. Тим часом люди, які зустрічалися їм дорогою, впізнавали Лева, вітали його, щоправда, по-різному: дехто звичайним поклоном, смерди – до землі, але ніхто не дивувався із несподіваної появи князя у самому місті. Схоже, Лев бував тут часто.

      – Куди ти ведеш мене? – запитав Мстислав.

      – Уже привів, – відповів Лев, зупинившись на березі річки Полтви.

      Очерет, яким густо поросли береги річки, злегка гойдався від течії.

      – Дивись, брате, ось тут я закладу за5мок, – урочисто повідомив Лев.

      Мстислав недовірливо подивився на брата, потім на вогку землю, затим обернувся на гору і лише тоді запитав:

      – Чому саме тут? І чим тобі теперішній не догодив?

      – Ти добре почуваєшся у мене? – поцікавився Лев.

      Молодший брат невизначено нахилив голову.

      – А чому?

      – Ти не образишся? – поцікавився Мстислав, зовсім так, як колись робив у дитинстві.

      – Та кажи-бо!

      – Ти вибач, але це постійне завивання вітру за стіною терпіти несила, – зізнався князь луцький.

      – І не тільки тобі, – хутко підхопив СКАЧАТЬ