Війна світів. Невидимець (збірник). Герберт Уеллс

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ сів, підкріпився вином і, зібравшись з силами, почав оповідати все, що бачив. Подали на стіл давно вже холодний обід, та ми на нього й не глянули. Я все говорив про марсіан.

      – Одне добре, – сказав я, аби лише заспокоїти налякану дружину. – Вони найменш рухливі істоти з усіх, що я будь-коли бачив. Вони можуть рухатися в ямі й нищити звідти людей, які підійдуть близько до них, та вони не зможуть вилізти… Але що то за страховиська!

      – Досить, любий, – мовила дружина, кладучи свою руку на мою.

      – Бідолашний О’Ґілві, – сказав я. – Тільки подумати… Він тепер лежить там мертвий!

      Принаймні дружина мені повірила. Я помітив, що вона поблідла, й перестав говорити про марсіан.

      – Вони можуть прийти й сюди, – знову й знову повторювала вона.

      Я наполіг, щоб вона випила вина, і намагався заспокоїти її.

      – Та вони ледве рухаються, – сказав я.

      Я почав заспокоювати її й себе самого, вдруге розповідаючи все, що казав мені О’Ґілві про неможливість пристосування марсіан до земних умов. Особливо підкреслював я труднощі, яких зазнають прибульці через велику різницю в силі тяжіння.

      Марсіанин повинен важити на Землі втричі більше, ніж на Марсі, якщо тільки сила його м’язів залишиться незмінною, бо на земній поверхні сила тяжіння втричі більша, ніж на поверхні Марса. Тіло його буде ніби оловом налите.

      Такою була загальна думка. І «Тайм», і «Дейлі телеграф» писали про це наступного ранку, проте обидва оглядачі, так само як і я, не взяли до уваги дві можливі обставини.

      Відомо, щоземна атмосфера має набагато більше кисню й набагато менше аргону, ніж марсіанська. Стимуляційна дія великої кількості кисню на марсіан, безперечно, стане значною противагою збільшеній вазі їхнього тіла. Крім того, ми не врахували, що марсіани за допомогою високорозвиненої техніки можуть обійтися й без м’язової сили.

      Але тоді я не задумувався над цим, і мені самому мої докази проти можливостей прибульців здавалися непохитними. Під впливом вина та їжі, почуваючи себе цілком упевнено за власним столом і силкуючись заспокоїти дружину, я й сам потроху осмілів і відчув себе в безпеці.

      – Вони вчинили дурість, – сказав я, постукуючи нігтем по чарці. – Вони небезпечні, бо зовсім збожеволіли зі страху. Вони, мабуть, й гадки не мали, що зустрінуть тут живих, тим паче розумних істот… А коли вже на те пішло, то один снаряд по ямі, – додав я, – та й усе.

      Велике збудження після всього пережитого, мабуть, загострило моє сприймання. Я й зараз дуже добре пам’ятаю той обід. Любе обличчя дружини, що поглядає на мене з-за рожевого абажура, біла скатертина, срібло та кришталь, – у ті дні навіть письменники-філософи могли дозволити собі маленьку розкіш – темно-пурпурове вино в склянці, – все залишилось у мене в пам’яті. Я сидів за столом, палив, щоб заспокоїти нерви, шкодував, що так нерозважливо загинув О’Ґілві, й засуджував безглузду поведінку марсіан.

      Я був схожий на отого поважного птаха додо із острова Св. Маврикія, що чудово почуває себе СКАЧАТЬ