Ярмарок нічних жахіть (збірник). Стівен Кінг

Чтение книги онлайн.

      Ентоні Вейленд прибув до Бічерового маєтку в Пелікан Пойнт рівно о сьомій вечора, як і домовлялися. Єдина риса, яку Суддя завжди цінував – як у залі суду, так і поза нею, – це пунктуальність, і хлопчик був пунктуальним. Він нагадав собі не називати Вейленда хлопчиком в обличчя (хоча це південь, тож «синку» цілком згодиться). Вейленд же так і не зрозуміє, що коли тобі дев’яносто, хлопчиком видається кожен, кому менше шістдесяти.

      – Дякую, що завітали до мене, – промовив Суддя, проводжаючи Вейленда до свого кабінету. В домі були тільки вони – Кертіс та місіс Рілі вже давно поїхали додому в Нокоміс. – Ви принесли всі необхідні документи?

      – Так, звісно, пане Суддя, – сказав Вейленд. Він відкрив адвокатський кейс і дістав звідти важкий стос документів, скріплених великою залізною скріпкою. Не пергамент, звісно, як бувало в старі часи, але ці аркуші все одно не втратили своєї цінності та ваги. На першому з них виднівся напис жирним зловісним шрифтом (Суддя завше називав його покійницьким): «Остання Воля та Заповіт Гарві Л. Бічера».

      – Знаєте, мене трохи дивує, що ви не уклали цей документ самостійно. Та ви ж, напевно, про спадкове право Флориди вже встигли забути значно більше, ніж я коли-небудь знав.

      – Можливо, і так, – відказав Суддя найсухішим із можливих тоном. – У моєму віці люди часто забувають навіть про найважливіше.

      Вейленд почервонів як рак.

      – Я не мав на увазі…

      – Я знаю, що ви мали на увазі, – промовив Суддя, – і не беру це близько до серця. Ніскілечки. Але коли ви вже спитали… Вам відоме старе прислів’я, що в того, хто виступає власним адвокатом, – дурний клієнт?

      Вейленд ощирився:

      – Знаю, і сам повсякчас послуговуюся ним, коли вдягаю шапочку громадського захисника, а мені якийсь дурнуватий домашній тиран або водій, який, збивши людину, змився з місця злочину, розповідає, що сам СКАЧАТЬ