Ярмарок нічних жахіть (збірник). Стівен Кінг

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ А також біль, центр якого, здавалося, ховався десь глибоко в кишках і радіальними колами розходився по всьому тілу старого. Та він досі здійснював цю мандрівку. У присмерку останніх років багато що втратило для нього привабливість – майже все, насправді, – але не дюна на дальньому краї острова. У жодному разі не дюна.

      Коли він тільки відкривав для себе дюну, то гадав, що її змиє перший же шторм. А коли 1944 року ураган потопив есмінець «Воррінгтон» біля Веро Біч[69], Суддя вже не мав щодо цього жодних сумнівів. Та коли розвиднілося, острів усе ще був на місці. Отже, була і дюна, хоча дужий (до ста миль на годину) вітер вимів геть весь пісок, залишивши по собі тільки голі скелі та корали. Роками він намагався збагнути, чи магія була в ньому чи в самій дюні. Можливо, у них обох, але, звісно, основна сила крилася в дюні.

      З 1932 року й до сьогодні він перетнув цей короткий відрізок води понад тисячу разів. Зазвичай там не було нічого, окрім каміння, чагарників та піску, однак часом траплялося й дещо інше.

      Зрештою вмостившись у каяку, він заходився повільно гребти від пляжу до дюни. Його білі кучері майоріли навколо майже лисого черепа. Над головою Судді, ведучи свої огидні бесіди, кружляли кілька грифів-індичок. Колись він був сином найбагатшої на всьому узбережжі Флориди людини, потім став юристом, згодом – суддею округу Пінеллас, а опісля його призначили у Верховний Суд штату. За правління Рейгана йому пророчили Верховний Суд США, але цьому так і не судилося здійснитися, і вже через тиждень після обрання президентом того ідіота Клінтона суддя Гарві Бічер – просто Суддя для численних знайомців (справжніх друзів у нього не було) у Сарасоті, Оспрі, Нокомісі та Венісі – пішов у відставку. Чорт, та він ніколи не любив Таллахассі. Надто вже там холодно.

      До того ж це було надто далеко від острова та його незвичайної дюни. Ранньої пори, долаючи коротку дистанцію по гладкій воді, він навіть ладен був визнати, що став залежним від світанкових мандрівок. Але чи зміг би хто опиратися цьому?

      На східному кам’янистому березі, просто з тріщини в укритій пташиним лайном брилі, випинається сучкуватий кущ. Старий причалює тут і завше обережно зав’язує вузол. Зовсім не хочеться лишитися тут назавжди. Батьківський маєток (подумки Суддя досі називав так свою оселю, хоча старий Бічер і помер іще років сорок тому) розкинувся на дві квадратні милі на березі Мексиканської затоки. А будинок надто далеко, по той бік Сарасотської бухти, тож ніхто не почує його волання. Томмі Кертіс, його управитель, можливо, помітить, що господар зник і піде на розвідку, але швидше за все вирішить, що Суддя замкнувся у своєму кабінеті – він сидів там цілими днями, і, як гадала більшість, працював над своїми мемуарами.

      Колись місіс Рілі занепокоїлася б, якби він не вийшов зі свого кабінету на ланч, от тільки тепер він майже не їв посеред дня (позаочі вона кликала його «сухореброю жердю», але остерігалася казати це йому в обличчя). Інших працівників у маєтку не було, а Кертіс та Рілі знають, що Суддя СКАЧАТЬ