Мексиканські хроніки. Максим Кидрук

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      • одна сорочка з коротким рукавом (на випадок різкого похолодання);

      • друга, тобто додаткова, пара кросівок (у першій я мав їхати);

      • гігієнічні причандали (зубна щітка, паста і маленька пляшечка шампуню);

      • аптечка (бинт, пластир, активоване вугілля та ще три-чотири мініатюрні пакуночки з пігулками, призначення яких я не знав, бо їх мені силоміць запхнула мама ще тоді, коли летів до Швеції);

      • цифровий фотоапарат із комплектом акумуляторів;

      • іспансько-український та україно-іспанський словник на 40 000 слів;

      • п’ять українських прапорців 9 × 15 см (роздавати на місці аборигенам);

      • мобільний телефон і mp3-плеєр;

      • паспорт, кредитки, трохи готівки;

      • і, нарешті, крутий ковбойський капелюх із крутою ковбойською шворочкою, куплений в одному з магазинів Рівного.

      Разом це заважило менше п’яти кілограмів (найважчими снарядами виявилися кросівки та словник), і то було все, чим мені доведеться обходитись увесь місяць за океаном.

      Мені шкода шановних читачів, у котрих після мого рішення чкурнути самотою до Мексики ще лишалася слабка надія на те, що я не страждаю психічними розладами, яка, либонь, остаточно зникла після того, як вони побачили вищенаведений перелік моїх дорожніх речей. Утім, мені абсолютно байдуже, хто і що про мене думає. Я зібрав усе, що вважав за необхідне, і десятого липня, за два дні до початку dream-trip, відлетів назад до Стокгольма, готовий підняти вітрила та спрямувати бушприт назустріч незвіданому. Назустріч моїй Мрії.

      ІV. Уперед, на Мексику!

      Іди своєю дорогою, і нехай люди говорять що завгодно.

Данте

      «Субота, 12 липня 2008, полудень. Сиджу на департаменті сам-один. Лишилося менше двох годин до початку Мрії.

      Ще звечора роздрукував останні карти та рекомендації, а також інформацію про всі місця, так звані «a must see».[29] У Стокгольмі вчора весь день хмарилось і йшов дощ, а сьогодні сонячно. Зараз продивляюся погоду за маршрутом. Щось не вельми втішно: лише у Парижі сонячно, а за прогнозом на час прибуття у Мілані та Мехіко – дощ і навіть грози… Але то таке, не з цукру, не розтану.

      Вирішив брати із собою ноутбук, аби, щойно вигулькне можливість, викладати фото в Інтернеті.

      Оце й усе… Писати якось не хочеться. Настрій не те щоб святковий, а зібраний і зосереджений. Попереду двадцять дев’ять годин дороги та дванадцятигодинний переліт через Атлантику.

      Закінчую пакувати наплічника й уперед, на Мексику!

      Ciao!»

* * *

      Це запис у моєму щоденнику, зроблений відразу пополудні, менш як за дві години до відправлення зі Стокгольма. Нашкрябавши прощальне «Ciao!», я закинув наплічник на спину, нап’яв на вуха ковбойського бриля з крутою ковбойською шворочкою й узяв курс на T-Centralen – ключовий транспортний вузол у Стокгольмі, де сходилися докупи всі гілки метро, маршрути автобусів і лінії приміських СКАЧАТЬ