Мексиканські хроніки. Максим Кидрук

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ почати діяти? Це однаково, що примусити волохатого грізлі надсилати письмове повідомлення за добу до того, як він воліє когось розшматувати.

      Варто було визначитися з рішенням – і я вмить заспокоївся. Замість бентежного тремтіння тілом прокотилася приємна і тепла дрож, розносячи по кінцівках флюїди впевненості та рішучості. Незважаючи на пізній час, я зручніше всівся на ліжку, сперся спиною на холодну стіну, вмостив на коліна ноутбук і з якимось екзальтованим задоволенням почав підшуковувати квитки за океан.

* * *

      За відправну точку для подорожі я обрав, безперечно, Стокгольм. Однак зі шведської столиці прямого рейсу до Мехіко не було споконвіків, тому розпочав я з того, що окреслив європейські міста, звідкіля здійснюють дальні трансатлантичні перельоти. Таких знайшлося всього п’ять: Лондон («British Airways»), Франкфурт («Lufthansa»), Париж («Air France»), Мадрид («Iberia») й Амстердам («KLM Royal Dutch Airlines»). Лондон я забракував одразу, тому що для транзиту через Велику Британію мені потрібна була спеціальна транзитна віза, а це зайва трата часу, грошей і нервів. Ситуацію ускладнювало також і те, що чимало рейсів мали stopover[21] у Сполучених Штатах, а це мені не підходило з тієї причини, що й Велика Британія: потребував візи. Серед тих чотирьох міст, які лишилися, жоден варіант і близько не годився мені за ціною.

      Мігель, котрий міг похвалитися у цьому питанні чималим досвідом, радив вишукувати авіарейси з інших європейських міст, тих, що подалі вглиб материка, і не такими крупними авіакомпаніями. Зазвичай «маленькі» компанії разом із білетом до Мексики продають квиток на свій внутрішній рейс від, скажімо, Берліна і до отого великого міста, звідки вже «велика» авіакомпанія везе далі за океан. Перевага в тому, що такі квитки зі stopover’ами, придбані через «маленькі» авіакомпанії, набагато дешевші.

      Убухавши майже дві години, я зрештою знайшов найдешевший варіант, який пропонувала італійська «Alitalia»: Мілан (аеропорт Лінате) – Париж (аеропорт Шарля де Голля) – Мехіко (аеропорт ім. Беніто Хуареса), і так само назад із Мехіко через Париж із прибуттям у Мілан (аеропорт Мальпенза). Перельоти між Міланом і Парижем забезпечувала «Alitalia», а між Парижем і Мехіко – «Air France» вкупі з мексиканською «AeroMexico».

      Хвилювання знов затрусило мною, коли я взявся заповнювати веб-сторінку з інформацією про пасажира та даними моєї кредитки. Внутрішнє напруження розпухало, наче дріжджі, наповнюючи кожну клітинку мого тіла хмільними іскорками, проте, чим ближчим ставав заповітний момент, коли я мав провести платіж, тим самим підтвердивши купівлю білетів, тим важче мені вірилося, що після всіх осічок і перепон Мрія нарешті віддасться мені, а не поскаче знову світ за очі, ніби навіжена лошиця. Несамохіть я очікував на черговий вибрик шельмуватої фортуни, який останньої миті вкотре перекреслить мої плани. Варіанти були:

      а) настане кінець світу;

      б) запустять Великий адронний колайдер (далі див. пункт а);

      в) я відкину копита;

      г) відкине копита мій ноутбук (я сам СКАЧАТЬ