Автохтони. Марія Галіна

Чтение книги онлайн.

      Шпет боявся конкуренції. Або мисливців за архівами. Підступних і меркантильних мисливців за архівами.

      – Канадці дали грант. Нам от не цікаво, а їм цікаво.

      Самотня лампочка на стелі настирливо бриніла, треба б підкрутити її щільніше або поміняти, але ж Шпет старий, йому важко лізти вгору.

      Шпет покліпав очима у такт спазмам нитки розжарення, потім сказав:

      – Капці одягніть, – повернувся і, не обертаючись, пройшов коридором.

      Він машинально зазначив, що Шпет каже «одягніть». Лінгвістично охайний Шпет.

      Коли він, давши раду капцям, увійшов до вітальні, Шпет, мальовниче зчепивши долоні під підборіддям, уже сидів за круглим столом, прикритим плюшевим багряним обрусом.

      – Ніколи не чув про «Діамантового витязя», – сказав Шпет.

      Кручені роги достатку на шпалерах вивергали квіткові букети, колись пурпурові, із золотим витиском, а тепер вигорілі, бліді… важкі фіранки, портрети примадонн, театральні програмки, віяла, секретер з інкрустаціями, книжкова шафа зі скляними дверцятами, зсередини запнутими завісочками. В житті так не буває. Завжди є щось – дисонанс, неправильність: ну хоча б подерті майталеси, які господар за поспіхом забув прибрати.

      – Така група. Маловідома. Вони в двадцять другому ставили тут одноактну оперу «Смерть Петронія».

      – Цікаво. – Шпет схилив голову набік. – Чому я про це… Хоча зачекайте. Двадцять другий? Десь у мене тут був двадцять другий…

      Шпет із кректанням підвівся. Кректав Шпет так, ніби цього вимагав малюнок ролі – старий поціновувач витончених мистецтв, хранитель і збирач, до якого звернувся по допомогу молодий необізнаний ентузіаст.

      Не якісь там теки з поворозочками. Плюш, оксамит, литі накладки. І напевне, напевне картонні аркуші кольору кави з молоком перекладені тонким цигарковим папером. Він дивився в сутулу спину Шпета, який з енергією тер’єра рився в цій купі мотлоху.

      – Ось він, двадцять другий! – Шпет ледве втримував зелений з ритого оксамиту альбом. – Тоді, так, вирувало все. Гастролі, проїжджі зірки! Тут було багато проїжджих зірок.

      Авжеж, подумав він, перевалочний пункт, останній прихисток. М’яке підчерев’я Європи. Короткі спалахи світла перед наступаючим мороком. Гарячкове цвітіння перед зимовими холодами.

      – Мистецтво – це храм, де священний вогонь продовжують дбайливо зберігати в годину потрясінь! А вам звідки відомо? Про постанову?

      Точно. Шпет боявся, що хтось його на кривій козі об’їде.

      – З мемуарів Претора. Він їм ставив мізансцени та танці, там були танці.

      – Претор? – здивувався Шпет. – Великий Претор?

      – Так, він був тут. Проїздом до Варшави.

      – Не може бути, – приголомшено сказав Шпет. – Звідки мемуари? Адже він давно полишив цей світ.

      Шпет кліпнув блідими старечими повіками. Шпет нічого не знав про мемуари. Такий недогляд. І ще Шпет СКАЧАТЬ