Автохтони. Марія Галіна

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ альбом на долонях. Наче вагався, чи варто давати таку чудову річ у чужі руки.

      Але ж Шпет навіть не спромігся вивчити як слід власне зібрання, подумав він. А вголос сказав:

      – Вам, як історику театру, це має бути цікаво. Таке відкриття.

      – Так, – погодився Шпет. І, повагавшись, поклав альбом на обрус.

      Зелене на червоному мінилося та мерехтіло, наче на прапорі держави, що зникла, але не здалася.

      – Ось. Але це – тільки подивитися. Архів, самі розумієте.

      Цупкі, з мармуровим візерунком аркуші й справді були перекладені найтоншим цигарковим папером. Перегортаючи його, він бачив рожеві розмиті подушечки власних пальців. Світ дрібниць, де ти зараз? Ільф і Петров сміялися зі світу маленьких речей. Нерозумні, смішні люди. Світ маленьких речей – це і є життя. Світ великих речей зжер вас обох, маленький би не зайняв. Шпет тупцював у нього за спиною.

      – Ви польською читаєте? Там здебільшого польською.

      Він обережно перегортав сторінки, напівпрозорі прошарки пахли пилом і чомусь пудрою. Програмки, фотографії-сепія, жовті крихкі газетні вирізки. Коли він відгорнув черговий цигарковий шар, під ним виявилася бліда висохла фіялка. Мабуть, фіялка.

      – Я був в архіві сьогодні, – сказав він Шпету. – Дивився підшивки газет за двадцять другий. І ніхто нічого. Хоча, здавалося б, такий, як тепер кажуть, новинний привід! Така знахідка для репортерів! Адже на прем’єру запросили весь цвіт міста.

      – Сенсація? – Шпет кліпнув. – Оргія? Це було б у всіх газетах! У всіх! Ви собі не уявляєте, які були тоді репортери! Такі пронози!

      Господи, звідки Шпет викопав таке слово?

      – Вони б уже не проґавили! Ви все ж таки помиляєтесь. Або великий Претор помиляється. Великі, знаєте, теж… Але щоб у нас! Отаке… гм, отаке! Про цей театр я знаю все.

      Усе ти брешеш, подумав він, а вголос сказав:

      – А що як цензура не пропустила? Все ж таки образа суспільних звичаїв. Ну і хтось із важливих персон, із тих, хто був на прем’єрі, міг заткнути роти… пронозам.

      – Писаки! – Із розкішною презирливою інтонацією вимовив Шпет. – Перодряпи!

      – Саме так! Перодряпи. Й пронози. Так чи інакше – нічого. А далі – тиша, як то кажуть. Ну а потім… Потім усім стало не до світської хроніки. О! Ось вона.

      Шпет, витягнувши шию, визирав у нього з-під плеча.

      – Постановник мізансцен і балетмейстер – Густав Претор.

      – Боже мій, – сказав Шпет тремтячим піднесеним голосом. – Боже мій! Але дозвольте!

      Він простягнув альбом Шпету – на обох долонях, як дар. Шпет благоговійно прийняв. Це було красиво.

      – У вас приголомшливе зібрання, добродію мій. Просто приголомшливе. Мені пощастило, що мене направили до вас.

      Пожовкла програмка була прикрашена віньєтками, переважали орхідеї розкішно-фалічних і розкішно-вагінальних форм. Були також маски комедії та трагедії у римському дусі, але з подвійними дірчастими носами, які зазвичай малюють у черепів. СКАЧАТЬ