Судний день. Ярослав Яріш

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ він пролетів недалеко від голови Залізняка та впнувся в тонку березу. Сонний Микитин голос пробурмотів:

      – Доки Швачка ще годен на коня сісти, то ненька-Україна може спати спокійно. І я собі ще подрімаю.

      Микита солодко потягнувся, розплющив одне око.

      – А, це ти, ченче, – впізнав відразу. – За яким лихом тиняєшся в такій ранній порі по лісах, мов душа неприкаянна? Що, не сидиться тобі в твоєму монастирі?

      Максим підійшов до товариша.

      – Не чернець я, а послушник. І не тиняюся, а спішу на звук сурми архістратига Михаїла. Погомоніти треба: справа є.

      Швачка скривився й обернувся на другий бік.

      – Брехня це. Архістратиг Михаїл ще спить. І це не його сурма гуділа, а бджоли в твоїй голові.

      Усе скидалося на те, що Микита збирався знову заснути. Залізняк оглянувся навкруги, сказав:

      – Досить тобі. Твоє хропіння вже конфедерати почули біля Медведівки – за списи взялися. Думають – кабан.

      – А може, вони так думають, бо вгледіли твою мармизу? Скажи: ви, ченці, всі такі зловредні, чи лише ти один? Щоб так не давати православному чоловіку виспатися! – відбуркувався Швачка.

      Ще трохи побурчавши, Микита встав.

      – Гаразд, ченче, поговоримо, і так вже сон під три пекла розвіявся. Дай лише Богу помолюся та коня осідлаю…

      – Давай, лише недовго. Скоро треті півні заспівають…

      Почувши це, Швачка поглянув на товариша і швидко вдягнув шапку на голову.

      Залізнякові вдалося відшукати всіх своїх побратимів: Швачку, Бондаренка, Неживого і Лусконога. Побродивши кошем, Залізняк побачив, що тут стало збиратися все більше люду.

      – Народ весну почув, – загадково мовив наймолодший з отаманів – Бондаренко.

      Залізняк не відповів нічого. Він залишив Грицька в гурті з іншими кобзарями, що придибали сюди з усіх усюд, а сам із товаришами рушив до старої лісничівки, де мешкав Юзько Шелест – отаман цілої їхньої ватаги у званні запорозького полковника.

      Незважаючи на пізню пору, Шелест не спав. Він сидів за столом і курив свою люльку, надимівши так, що хоч сокиру вішай. Сама лісничівка була маленькою, тісною, тож отаман широко відчинив двері – нехай провітрюється.

      – Не спиться, отамане? – запитав Залізняк, тихо зайшовши всередину.

      – Думи обсіли… – була відповідь.

      Залізняк поглянув на Шелеста.

      – Порадитися треба. Ходи, отамане, надвір: там легше дихати.

      Сказавши це, Максим вийшов. Шелест прийшов слідом за деякий час: був при шаблі, а за поясом – пістолі. Побачивши інших отаманів, зрозумів, що розмова буде непростою.

      – Що ж, товариство, розказуйте: кого бачили, що чували…

      – А що тут розказувать, – почав Лусконіг. – Народ валом тікає в ліси – тож панські маєтки скоро запалають, як свічки. Доки ти, отамане, телишся, люди СКАЧАТЬ