Судний день. Ярослав Яріш

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ у великих чоботях. Дід зняв з плечей бандуру та стару полотняну торбу.

      – Голос, Максиме, чую, твій. Шкода, що подивитися на тебе не можу. А ти, мабуть, не впізнав мене.

      – Чого ж не впізнати, діду, хто ж не знає кобзаря Грицька?

      – А де ж твої побратими? Де Шелест, Неживий, Швачка, Лусконіг? Кажуть: чимало славної запорозької братії прибуло сюди з Дикого Поля…

      Дід говорив хрипло і притишено. Залізняк оглянувся.

      – Ти, діду, повечеряй спершу, відпочинь з дороги, а вже тоді й питай.

      – Нема часу, брате, скоро вже треті півні заспівають!

      «Треті півні». Почувши це, Залізняк почухав потилицю.

      – Усі тут. Сидять у Холодному Яру, чекають.

      – Чого ж чекати? Хіба ж не чуєте, що конфедерати на Вкраїні виробляють?

      – Але ж військами московськими все обставлено! – здивувався Залізняк.

      – Москалям до сраки наші люди, до сраки Україна і віра православна їм також до сраки! – вибухнув кобзар. – У них тут свої справи, а ми мусимо народ від конфедератів захистити! Встати всім миром, як за Палія, і вигнати ляхів з України!

      – Так вставали вже не раз і що з того… Де зараз Верлан? Де Грива, Медвідь, Голий? Де гайдамаки? – Максим також спалахнув.

      Запала мовчанка. Грицько присунувся, заговорив по-змовницьки.

      – Послухай, брате, я вештаюся усюдами: містами, селами та ярмарками. Очей у мене нема, зате чую я, братику, дуже добре. Народ уже не буде терпіти панської сваволі: кинь лише іскру – так гахне, що й до самого Петербурга смаленим затягне. А тут ще й конфедерати… Побачиш, брате, скоро люди самі за вила й сокири візьмуться… Що тоді буде?

      – Біда буде… – погодився Залізняк.

      – Отож-бо і воно. Давай, ходімо до коша.

      – Отак? Проти ночі?

      – Чого ж чекати? Гайда, брате, час настав!

      Залишивши малого поводиря у монастирі, аби мале відпочило, кобзар Грицько разом із Максимом Залізняком вийшли з монастиря через бокову браму і попрямували темним лісом.

      Іще минулої осені із Запорізької Січі прибула до монастиря група запорожців і оселилася в обителі. Виглядало це так, ніби козаки вирішили покінчити зі своїм мирським життям і постригтися у ченці. Записались послушниками. Та насправді мета в них була зовсім іншою: підготувати велике народне повстання. Люди на правому березі Дніпра іще добре пам’ятали козацькі часи, цілі покоління ще сподівалися повернути, відвоювати козацьку державу, тож батьківські шаблі й мушкети поховали в надійному місці, чекаючи слушного часу. Боротьба продовжувалася впродовж цілого вісімнадцятого століття, починаючи від полковника Палія, тож гайдамацький рух спалахував знову і знов. Польська держава була занадто слабкою в той час, тому не могла собі дати з цим ради. До того ж польські магнати, котрі фактично управляли цим краєм, не хотіли ані змін, ані реформ, а замість того, щоби піти своїм підданим на якісь поступки, вони ще гірше стали затискати петлю на шиї власної СКАЧАТЬ