Все те незриме світло. Ентоні Дорр

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ ентомології, майстерно полірованої серединки морського гребінця на семінарі доктора Жефара, – означає це полюбити.

      Удома, вечорами, батько ставить їхні черевики на ту саму підставочку, вішає їхні пальта на ті самі гачки. Марі-Лор переступає шість однакових смужок на кухонних кахлях, щоб дійти до столу, тримаючись за мотузку, дістається від столу до ванної кімнати. Він подає вечерю на круглих тарілках й описує її так, наче тарілка – це годинник. Картопля на шостій годині, ma chérie. Гриби – на третій. А тоді він підпалює цигарку й стає до праці над своїми мініатюрами за робочим місцем у кутку кухні. Він будує зменшену модель цілого району: будинки з високими вікнами, дощові жолоби, levarie й boulangerie, й маленька place[7] у кінці вулиці з чотирма лавками й десятком дерев. Теплими ночами Марі-Лор відчиняє вікна у своїй спальні й слухає, як вечір опускається на балкони, гребені дахів і димарі, лінивий і безтурботний, аж доки справжній квартал і мініатюрний не змішуються у її уяві.

      По вівторках музей зачинений. Марі-Лор та її батько сплять допізна, п’ють каву, густу від цукру. Вони йдуть пішки до Пантеону, або до квіткового ринку, або вздовж берега Сени. Час від часу заходять до книгарні. Він дає їй словник, газету, журнал із фотографіями.

      – Скільки тут сторінок, Марі-Лор?

      Вона проводить нігтем по краєчку.

      – П’ятдесят дві?

      – Сімсот п’ять?

      – Сто тридцять дев’ять?

      Він заправляє пасма волосся їй за вуха; він крутить її над головою. Він каже, що вона його émerveillement.[8] Він каже, що ніколи її не покине, ніколи-ніколи, навіть за мільйон років.

      Радіо

      Восьмирічний Вернер нишпорить у смітті за складом, коли знаходить щось, на вигляд схоже на велику котушку ниток. Це обмотана дротом трубка, затиснута між двома дисками із соснового дерева. Згори стирчать три обтіпані електричні проводи. З одного – звисає маленький навушник.

      Шестирічна Юта, круглолиця, зі скуйовдженим білим волоссям, сідає напочіпки поряд із братом.

      – Що це таке?

      – Здається, – Вернер почувається так, наче допіру розверзлися небеса, – ми щойно знайшли радіо.

      Досі він бачив радіо тільки мельком: великий приймач за мереживними шторами в будинку чиновника, переносний – у шахтарському гуртожитку, ще один – у церковній трапезній. Але торкнутися радіо йому ще не випадало.

      Вони з Ютою потай приносять приймач на Вікторіяштрассе, три, й оглядають його під електричною лампою. Вони протирають його дочиста, розплутують клубок дротів, вимивають бруд із навушника.

      Радіо не працює. Інші діти приходять, стоять над ним і дивуються, але потім поступово втрачають цікавість й вирішують, що воно безнадійне. Але Вернер відносить приймача до свого вікна на горищі й розглядає його годинами. Він від’єднує все, що можна від’єднати, розкладає деталі на підлозі й підносить СКАЧАТЬ