Вагон №13. Вікторія Андрусів

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ – хенда». Не знаю, яка мене муха вкусила. Єдину куртку забрав Любчик, а зиму в чомусь треба буде зимувати. – Вийшовши на подвір’я і обійшовши халабуду, назбирала до подолу купку дрів, прицінливо змірявши оком нещадно рідіючу дроварню. Залишків від минулого року залишилося небагато, а замовлення на вантажівку так і лежало непідписаним на столі у керівництва залізної дороги. Востаннє, коли навідалася нагадати про себе, отримала невиразну відповідь: «Нема чого оббивати пороги. Отримаєш у порядку черги. І взагалі… Тішся, що електрику дармову маєш. Люди он по пів-зарплати віддають, аби вдома світло горіло».

      Та й справді, на що нарікати? Треба дякувати Богу за те, що маєш. Не все так погано. І добробут, як на те пішло, у них із Любчиком так-сяк налагоджено. Особливо, коли кімнатка нагрівається до такої температури, що не доводиться ціпеніти, на плиті булькає свіжий суп, та ще й по-домашньому про щось бурмоче отриманий у спадщину від вокзального вартового телевізор. І тоді вони вдвох, замотавшись у пледи й прислухаючись до того, що робиться у світі, переживають справжнє блаженство. Байдуже, що часом, коли дмухає сильний віхор, то здуває власноруч змайстровану антену за вікном, і екраном повзуть смуги, схожі на блискавицю. Тоді Любчик мовчки вилізає з кубельця, накидає на плечі кацабайку і виходить у студінь, терпляче налагоджуючи зображення…

      Повернувшись до кімнати, Ніна щільно напхала у залізну пащеку полінця й заходилася готувати обід. Шкварки, цибулину, дрібку круп, картоплину – що знаходила попід рукою, те й ставало у пригоді. І вже незабаром у казанку булькотіла гаряча страва. А вона все думала собі свої думи, з якими щоранку просиналася й звечора лягала спати: «Не годиться гнівити Бога… Ось і з сином їй поталанило… Хто зна, що могло би вирости з дитини, зачатої підпилим двірником за особистим проханням кульгавої каліки… Тоді, у цілковитому розпачі саме вагітність врятувала її від потаємного бажання накласти на себе руки… І ось який парубійко виріс! Ще трохи й закінчить школу, знайде роботу, і отоді вони заживуть на широку ногу! І дах полагодять, і м’ясом ласуватимуть частіше, а не шлуночками й тельбухами… Та ще може, як вдасться заощадити, то й придбають електрообігрівач, і тоді не доведеться оббивати пороги вокзального начальства. А там, як поталанить, то ще й освіту отримає, вечірню чи заочну – яка різниця? Головне, аби вчитися хотів. Але це вже навіть для мрій занадто сміливо!

      – Мамцю, привіт! – Любчик виріс на порозі і, скинувши з плеча сумку, взявся розшнуровувати черевики. Куртка з’їхала з плечей на потилицю, і Ніна не втрималася – розсміялася.

      – Ну і вигляд у тебе, легіню.

      Любчик набундючився і, не розгинаючись, зняв куртку просто через голову, не розстібаючи.

      – Ще й ти долий мені масла у вогонь. Досить того, що я в школі вислухав.

      – Я ж по-доброму, Любчику, – осіклася Ніна. – В мене залишилося ще трохи грошей. Завтра я обов’язково тобі щось підберу.

      – Я собі тільки можу уявити, що це буде… Як завжди. – Однак, пригадавши, що зарікався нарікати, Любчик СКАЧАТЬ