Вагон №13. Вікторія Андрусів

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ «вибиватиме» з керівництва залізної дороги вантажівку сухих дрів… Як це все остогидло, і де шукати просвіту? Та ще й цей нахабнющий Едік, що проходу не дає знущаннями. Якби не його крутий батечко, то ходив би потовчений до синюшності, як слива «ренглод», бо ж усім своєю пихатістю давно остогид. Але на нього «табу» – за батечкові кошти відремонтовано клас, закуплено нові парти й духи «Шанель номер п’ять» «класнусі» на День учителя. Вчителі з нього пушинки здмухують. Окрім цієї єдиної, бо ж молода й однаково дерзка. Любчик вдячно глянув на хімічку, яка тим часом застосовувала власні, дієвіші засоби боротьби з нахабами.

      – Блавацький, чому знову завдання не виконано? – Відклала на крайчик вчительського стола зошит з неторканими аркушами й відкрила журнал, мовчки виводячи двійку. Знявши окуляри, протерла їх м’якою бавовняною ряднинкою, поправила пасмочко русявого волосся, що вибилося із зачіски й начепила окуляри назад на трохи кирпатенького носа.

      – А вона симпатична, – подумав Любчик. – Цікаво, скільки ж їй років – двадцять вісім, чи може тридцять? Його роздуми перервав нахабний Едіковий голос.

      – У мене надто напружений графік, Оксано Тиборівно. Зранку – тренажерний зал, після обіду – теніс, увечері – басейн. Самі розумієте – для формул залишається обмаль часу.

      – Важливо зберегти у здоровому тілі ще й здоровий глузд. Сідай, Блавацький. – Її незворушність доводила «мажора» до сказу, але прискіпатися не мав до чого. Витриманий стиль і вроджений смак хімічки не підлягав обговоренню. Залишалося єдине – зливати злість на тих, хто незахищений. І не встиг замовкнути дзвінок на перерву, як Едікове обличчя знову спотворювала зловтішна гримаска.

      – То що, парашутисте, зіллєш інфу, де модні прикиди беруться? Я заплачу тобі за цінну інформацію, хочеш?

      Любчик підвівся з-за парти й повільно рушив у напрямку до кепкувальника. Клас завмер – у пам’яті ще не стерся минулий інцидент, який ледь подарувалося залагодити. Не знати, чим би й скінчилося, якби у розпал з’ясування обставин таки не завив алярм отого сріблястого «мерса», й «розбори» переключилися на шмаркача – розбишаку, що із цікавости «завиє чи не завиє» добряче довбанув носаком черевика колесо. Тоді мажорний татусь кулею вилетів на майданчик із криком «Здурів, чи що?! Оте колесо коштує більше, аніж річна зарплата твоїх батьків!»

      – Зрозуміло. Яблуко від яблуні паде недалеко. – Прокоментували незалежні споглядачі, і до класу татусь вже не повернувся. Але двічі диво не трапляється, і аудиторія налаштувалася на розвиток подій.

      Підійшовши упритул до нахаби, Любчик напружився, немов дріт перед увімкненням струму. Йому бракувало одного слова, яке ось-ось мало зірватися з криво усміхнених уст «гостряка». Та раптом за його спиною почувся дівочий заспокійливий голосок, який вирішив водномить усе.

      – Не руш його, Любчику. Не заводься. Як гівно не чіпати, то й смердіти не буде.

      Любчик обернувся. За його спиною стояла Ельвіра СКАЧАТЬ