Страшенно голосно і неймовірно близько. Джонатан Сафран Фоер

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ замка – це мій найважливіший raison d’être, найперший перед усіма іншими, я мусив знову почути його голос.

      Я був дуже обережним, намагаючись безшумно витягти старий телефон із його сховків. Навіть коли я зменшив гучність до мінімальної, щоб не розбудити маму, татів голос все одно заповнив усю кімнату, так само, як тьмяне світло освітлює кожен темний закуток.

      Повідомлення друге. 9:12. Це знову я. Ти там? Алло? Пробач якщо. Тут стає трохи. Димно. Я сподівався застати. Тебе. Вдома. Я не знаю, чи ти чув, що сталося. Але. Я. Хотів сказати тобі, що в мене все добре. Зі мною. Все. Гаразд. Колипрослухаєш це, подзвони бабусі. Скажи їй, що зі мною все добре. Я подзвоню ще раз через декілька хвилин. Сподіваюсь, пожежники зараз будуть. Тут. Я подзвоню.

      Я загорнув телефон назад у недоплетений шарф, поклав його знову до сумки, тоді в коробку, а її – в іншу коробку, а тоді сховав під рештою речей у комірчині.

      Я дивився на штучні зорі на стелі цілу вічність. Я вигадував.

      Я поставив собі синець. Я знову вигадував.

      Я виліз із ліжка, підійшов до вікна і взяв свою рацію.

      – Бабусю? Бабусю, ти мене чуєш? Бабусю? Бабусю?

      – Оскаре?

      – Зі мною все гаразд. Прийом.

      – Уже пізно. Щось сталося? Прийом.

      – Я тебе розбудив? Прийом.

      – Ні. Прийом.

      – Що ти робила? Прийом.

      – Я розмовляла з Квартирантом. Прийом.

      – Він теж ще не спить? Прийом.

      Мама наказувала мені не питати про Квартиранта, але я просто не міг цього не робити.

      – Не спить. Проте його вже нема, він щойно пішов у справах. Прийом.

      – Але зараз четверта дванадцять ранку! Прийом.

      Квартирант поселився у бабусі одразу після татової смерті, і хоч я бував у неї в гостях майже щодня, я досі його не бачив. У нього постійно були якісь справи, або ж він спав, або приймав душ, хоч я й не чув шуму води. Мама якось запитала мене:

      – Тобі не здається, що бабусі самотньо?

      – Мені здається, усі люди рано чи пізно почуваються самотніми.

      – Але у неї немає мами, чи таких друзів, як Даніель чи Джейк, чи навіть Бакмінстера.

      – Це точно.

      – Може, їй потрібен уявний друг?

      – Але ж є я, і я справжній, а не уявний.

      – Так, і бабуся тебе обожнює, але ти ходиш до школи, і в гості до друзів, на репетиції «Гамлета», і в магазини «Умілі ручки»…

      – Мам, будь ласка, не згадуй про «Умілі ручки».

      – Я просто хотіла сказати, що тебе немає поруч увесь час. А бабусі може бути потрібен друг її віку.

      – Звідки ти знаєш, що її уявний друг – старий?

      – Я не знаю цього напевно. Вона продовжила:

      – Немає нічого поганого у тому, що людині потрібен друг.

      – Ти маєш на увазі Рона?

      – Ні, я говорю про бабусю.

      – Але маєш на увазі Рона.

      – Ні, Оскаре. Ти помиляєшся. СКАЧАТЬ